19 листопада 2026 року. Керченський міст, який Росія будувала як символ свого панування над окупованим Кримом, зазнав трьох атак протягом чотирьох днів. Частина автомобільної переправи обвалилася в протоку, рух залізницею призупинено. Споруда, яку Москва називала найдовшим мостом Європи, втратила можливість повноцінно виконувати свої транспортні функції. Пошкодження мосту створили проблеми не лише для постачання півострова, а й для судноплавства між Азовським і Чорним морями.
У ніч проти 19 листопада Керченський міст знову опинився під ударом. Цього разу ціллю стала залізнична частина переправи. Міністерство транспорту Росії підтвердило тимчасове припинення руху поїздів і повідомило, що фахівці оцінюють пошкодження. Це була вже третя атака за чотири дні.
Першого удару завдали 16 листопада. Тоді пошкодження виявилися відносно незначними: після тривалого перекриття рух автомобілів частково відновили, а залізниця продовжувала працювати. Наступного дня ситуація кардинально змінилася. Внаслідок нової атаки обвалилися арка та частина автомобільного мосту. На оприлюднених кадрах видно великий розрив дорожнього полотна й конструкції, що впали у воду.
Президент Володимир Зеленський повідомив, що атака на Керченський міст стала завершальним етапом багатотижневої операції СБУ та Генштабу ЗСУ. Українські військові попередньо знищували російські системи ППО, радари та засоби радіоелектронної боротьби. Автомобільну частину мосту уразили безпілотниками «Паляниця», а залізничну – ракетами «Нептун», дронами «Рута» та FP-5. Окремо президент відзначив застосування української крилатої ракети «Фламінго», за допомогою якої було здійснено кероване ураження цілі зі збереженням зв'язку до останніх секунд.
За словами президента Центру глобалістики «Стратегія XXI» Михайла Гончара, останній удар значно ускладнив ситуацію. Арка залізничного мосту зазнала серйозних пошкоджень, хоча поки залишається на місці.
«Арочна конструкція залізничного мосту відрізняється від автомобільної. Там значно більші навантаження, адже вага вантажного потяга може сягати п'яти тисяч тонн. Якщо виникають серйозні деформації, конструкція втрачає міцність і стійкість. Тому навіть якщо арка залишиться на місці, це може накласти серйозні обмеження на використання мосту», – пояснює експерт у коментарі eDialog.
Ідея спорудити міст через Керченську протоку виникла ще за часів Російської імперії. У 1944 році тут побудували залізничну переправу, яку вже наступної зими частково зруйнував льодохід. Відновлювати її не стали, а в 1954 році відкрили поромне сполучення, яке діяло десятиліттями.
До 2014 року Крим мав автомобільне та залізничне сполучення з материковою Україною. Після окупації півострова Росія взялася за будівництво власного постійного транспортного переходу. Рішення ухвалили вже навесні 2014 року, а основні будівельні роботи розгорнули у 2016-му.
Проект став одним із наймасштабніших інфраструктурних будівництв сучасної Росії. Загальна довжина переходу становила 19 кілометрів. Він складався з паралельних автомобільної та залізничної частин, прокладених через Керченську протоку й острів Тузла.
За офіційними російськими даними, будівництво коштувало майже 228 млрд рублів – приблизно 3,8 млрд доларів за тодішнім курсом. Генеральним підрядником стала компанія «Стройгазмонтаж», пов'язана з бізнесменом Аркадієм Ротенбергом, давнім знайомим Володимира Путіна.
15 травня 2018 року російський президент особисто відкрив автомобільну частину мосту. За кермом вантажівки КамАЗ він очолив колону будівельної техніки, яка проїхала новою переправою. Залізничне сполучення відкрили наприкінці 2019 року.
Особливим предметом гордості Москви стала довжина споруди. Керченський міст перевершив португальський міст Васко да Гама, протяжність якого становить близько 17,2 кілометра, і отримав звання найдовшого мосту Європи.
Міст мав передусім стратегічне значення: забезпечувати безперебійне постачання окупованого півострова, зокрема військової техніки, боєприпасів і пального, та зменшувати залежність Росії від морських перевезень.
«Якщо відкинути пропагандистський пафос, головна мета полягала в тому, щоб налагодити надійне сполучення з окупованим півостровом, передусім залізничне, і намертво логістично прив'язати його до Росії. Адже природа розпорядилася так, що Крим має природне сполучення з материковою Україною, а від Росії його відділяє протока. Тому залізничний міст мав ключове значення для перевезення вантажів», – зазначає Михайло Гончар.
Після початку повномасштабного вторгнення в Україну міст набув ще більшого військового значення. Водночас він перетворився на одну з найвідоміших цілей українських атак. У жовтні 2022 року вибух спричинив обвалення кількох автомобільних прогонів і пожежу на залізничній частині. У липні 2023 року нова атака пошкодила автомобільне полотно. У червні 2025 року СБУ повідомила про підводну операцію проти опор мосту.
Попередні пошкодження змусили росіян змінити характер перевезень. За словами Гончара, великі вантажні потяги намагалися не використовувати, а вантажі перевозили меншими партіями, щоб знизити ризик ураження. Проте переправа продовжувала працювати й використовуватися, зокрема, у військових цілях, попри заяви російської сторони про її нібито виключно цивільне призначення.
Руйнування автомобільної частини мосту ускладнило й постачання пального. За словами Гончара, під час його дефіциту кримчани їздили до Краснодарського краю, наповнювали каністри й поверталися переправою. Тепер цей спосіб частково компенсувати нестачу пального став недоступним.
Водночас говорити про повну транспортну ізоляцію Криму поки передчасно. Росія має альтернативний сухопутний коридор через окуповані території Донецької, Запорізької та Херсонської областей. Однак українські Сили оборони протягом останніх місяців неодноразово завдавали ударів по автомобільній трасі Р-280 та залізниці вздовж Азовського моря. Унаслідок цього маршрут, який мав стати альтернативою Керченському мосту, перетворився, за визначенням багатьох експертів, на «дорогу смерті».
Ще одна альтернативна – морські перевезення, однак і вони пов'язані з ризиками. Після українських атак Росія була змушена перемістити значну частину Чорноморського флоту з Криму до Новоросійська. Судна, які здійснюють перевезення між російськими портами та півостровом, також перебувають у зоні досяжності українських ударних засобів.
Одним із найсерйозніших наслідків руйнування мосту стало порушення морської логістики. За оцінкою Михайла Гончара, обвалена автомобільна арка перекрила судноплавний фарватер Керченської протоки, заблокувавши рух суден між Азовським і Чорним морями.
«Виник сценарій, який, я припускаю, ніхто не опрацьовував: що буде, якщо міст зруйнується і перекриє судноплавний фарватер? Адже це не просто шлях з Азовського моря в Чорне і навпаки. Через Керченську протоку йшли вантажі з басейнів Волги, Ками, Дону, через Волго-Донський канал, а також з азовських портів. Основним вантажем було зерно. Зараз, із настанням зими, навігація Волго-Донським каналом припиняється, але перевезення з портів Азовського моря здійснювалися практично цілий рік. І тепер усе це закупорено. До наслідків українських ударів додалася ще й суто технічна перешкода», – пояснює експерт.
Поблизу обваленої арки вже з'явилися судна російського технічного флоту. Однак прибрати багатотонну конструкцію буде надзвичайно складно. Гончар припускає, що росіяни можуть вдатися до нестандартного інженерного рішення – спробують використати специфіку замуленого дна Керченської протоки, щоб арка опустилася нижче й звільнила прохід для суден. Однак швидко цього зробити неможливо, крім того, потім доведеться ще виготовляти й установлювати нову конструкцію.
Крім того, ремонтні роботи можуть створити для Росії додаткові ризики. Для демонтажу пошкоджених конструкцій та відновлення переправи доведеться зосередити поблизу мосту спеціалізовані судна й техніку. Гончар не виключає, що вони також можуть стати цілями українських ударів.
19 листопада Генеральний штаб ЗСУ іронічно привітав португальський міст Васко да Гама з поверненням звання найдовшого в Європі. Керченський міст, яким Москва пишалася як символом анексії Криму, тепер потребує масштабного відновлення. І немає гарантій, що росіянам дадуть його завершити.
До речі, переправу через Керченську протоку часто помилково називають Кримським мостом. Саме так її офіційно іменує Росія, однак географічно точніше говорити «Керченський міст». Тим більше, що справжній Кримський міст уже давно існує в Москві – через Москву-ріку неподалік Кремля. І якщо з Керченським мостом українські військові вже добре познайомилися, то до московського руки в них ще не дійшли. Поки що.
Вікторія Чирва
Image by Ирина Ермоленко from Pixabay