26 січня 2024 року. В Україні розробили законопроект, який передбачає зменшення кількості вищих навчальних закладів. Згідно з документом, заклади вищої освіти в Україні мають бути або скорочені, або укрупнені. Таке рішення, стверджують у МОН, пов’язане зі зменшенням кількості абітурієнтів. Відтак вищих навчальних закладів стане менше майже втричі.
Чим обернеться така ініціатива – консолідацією і перезавантаженням чи інтригами і деградацією?
На початку січня 2024 року уряд ухвалив одразу два об’єднання, які загалом зачепили п’ять вищих навчальних закладів. Миколаївський національний університет ім. В. О. Сухомлинського приєднали до Національного університету кораблебудування ім. адмірала Макарова. Одеський державний екологічний університет та Фізико-хімічний інститут захисту навколишнього середовища і людини, який був у підпорядкування МОН та Національної академії наук, — до Одеського національного університету імені І. І. Мечникова. На черзі Харківська інженерно-педагогічна академія, яку планують приєднати до Харківського національного університету ім. В .Н. Каразіна.
Рішення про оптимізацію закладів вищої освіти визрівало щонайменше десятиліття і не є новацією теперішнього керівництва МОН, яке намагаються звинуватити у руйнації університетів. Так склалося, що нинішні очільники МОН таки зважились на кроки, раніше зафіксовані в аналітичних документах та урядових рішеннях.
Наразі в Україні, окрім 100 приватних закладів вищої освіти та 40 комунальних, діє ще майже 170 державних університетів, і це без урахування філій. У результаті реформи їх має залишитися не більше 100.
Заступник міністра освіти та науки Михайло Винницький необхідність реформи пояснює стрімким зменшенням випускників. Минулого року в Україні було приблизно 360 000 випускників шкіл. У далекому 2008-му це число сягало 640 000. За словами Винницького, подальші прогнози також невтішні. До 2033 року буде приблизно 300 000 випускників – і це цифра, яка передбачає повернення поки що непідконтрольних Україні територій, зазначив чиновник.
«З кожним роком фінансування закладів, які не дотягують до певних визначених критеріїв, буде зменшуватися. Зростати фінансування буде для тих, які виконують критерії, закладені у формулі розподілу коштів між закладами вищої освіти, тобто для тих, які спроможні. До таких об’єктивних критеріїв належать наукові показники, рівень працевлаштування випускників, рівень інтернаціоналізації і багато іншого. Очевидно, що з часом слабші заклади будуть вимушені приєднатися до сильніших», – аргументує Михайло Винницький.
Які варіанти об’єднання пропонує міністерство? Університети, які приєднуються до більших, збережуть свою галузеву спрямованість і певний ступінь автономії. Спеціалізовані наукові школи будуть автономними інститутами або факультетами. Освітніх фахівців збережуть. Частина з них продовжить роботу в галузевому інституті, інші матимуть змогу потрапити на кафедри університету, до якого приєднується заклад.
Чим обернеться процес оптимізації, передбачити складно. Але, на відміну від довоєнного періоду, видатки державного бюджету майже вдвічі перевищують надходження з податків. Різниця покривається ґрантами, кредитами та міжнародною технічною допомогою. І політики та управлінці, які ухвалюють рішення про виділення сум, що вимірюються мільярдами доларів, є значно вимогливішими, ніж українські платники податків, які десятиріччями байдуже дивилися на те, що їхні кошти (а фінансування держзамовлення та інших витрат на ЗВО інколи досягало 1% ВВП) витрачалися фактично непотрібні і незатребувані сфери.
«Не можна робити вигляд, що нічого не змінилося. Тим паче, коли ти живеш за чужий кошт — американських, британських, європейських, японських платників податків. Ці платники податків сказали: вашу мережу закладів вищої освіти слід оптимізувати. Було 10 років і більше, щоб зробити це самостійно. І ті, хто проти об’єднань, мають пам’ятати, що жодної української гривні у фінансуванні українських державних університетів зараз немає», – стверджує екс заступник міністра освіти Єгор Стадний.
На етапі оптимізації важливо об’єктивно оцінити, хто залишатиметься, а хто ні в новоутворених об’єднаних закладах. Активні науковці, автори унікальних курсів, викладачі, до яких завжди наввипередки записуються студенти, усі, хто приносить західні гранти, програми обміну та подвійних дипломів, замовлення від роботодавців — усі ті, хто розвиває себе та своє оточення, мають залишитися, а решта бути звільнені, кажуть фахівці міністерства.
До цього спонукає невтішна статистика: українські виші відсутні у сотні найкращих університету світу. І лише одиниці з понад трьохсот ЗВО зрідка потрапляють до переліку 500-та університетів за рейтингом THE чи QS. Українські ЗВО не виконують більшості з понад десяти функцій, притаманних західним університетам, зокрема таким ключовим, як наукові дослідження та трансфер технологій.
Виші, що їх уже так чи інакше зачепила реорганізація, намагаються чинити спротив, відстоюючи свою самостійність. Серед основних претензій до Міністерства освіти: неналежна комунікація з колективами про об’єднання, відсутність обґрунтування та моделі майбутньої мережі закладів вищої освіти, нерозуміння процедури самого об’єднання, непрозорі критерії вибору тих, хто підпадає під оптимізацію.
На це у міністра освіти й науки Оксена Лісового тверда позиція: «Нам потрібно зберігати найкраще, розвивати та посилювати, об’єднувати ресурси закладів. Наприклад, замість двох-трьох слабких університетів ми можемо створити на їхній базі один потужний заклад і сконцентрувати інвестиції в одній точці. Бо фінансувати всіх потрохи – недоцільно та безперспективно. Іноді ми фінансуємо стіни закладів і пам’ять про їхні попередні досягнення».
Вікторія Чирва
Photo by Joshua Hoehne on Unsplash