3 січня 2023 року. Напередодні нового року президент Володимир Зеленський підписав закон, який визначає правові засади діяльності в Україні суб’єктів у сфері медіа. І, відповідно, – засади державного управління, регулювання та контролю у цій галузі.
Ухвалення цього закону Єврокомісія визначила одним із критеріїв для оцінки руху України в ЄС. Наразі виконання цього критерію лишається на рівні 6 балів із 10.
Однак поштовхом для появи закону «Про медіа» стала не тільки вимога Єврокомісії. В Україні законодавство у цій сфері медіа не змінювалось впродовж останніх 16 років. Знадобилося 10 років роботи, щонайменше п’ять ґрунтовних видозмін, тисячі правок та чимало критики. На переконання експертів – це найбільш обговорюваний та складний закон в історії українського парламенту.
Закон, передовсім впроваджує у законодавче поле поняття онлайн-медіа та передбачає для них добровільну реєстрацію. Необхідність регулювання онлайн-медіапростору пояснюють тим, що частина ринку працює в темну, тобто анонімно. Документ охоплює медіа, які нині не регулюються в Україні та не мають статусу — це онлайн-видання та медіасервіси на замовлення. Крім того, закон забороняє діяльність медіа держави-окупанта, впроваджує механізми боротьби з ворожими інтернет-сервісами та процедуру формування чорних списків.
За порушення передбачені приписи та штрафи, а також анулювання ліцензії, заборона видання, тимчасова заборона поширення онлайн-медіа за рішенням Нацради або суду. У разі встановлення непрозорості структури власності чи її невідповідності вимогам закону таке медіа має припинити існування. Слідкувати за дотриманням усіх норм закону віднині буде Нацрада з питань телебачення та радіомовлення.
На думку голови Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики Нікіти Потураєва, закон є надважливим для зміцнення і захисту українського інформаційного та медіа-простору, збалансований, «відповідає найкращим європейським стандартам і практикам і захищає національні інтереси суспільства, держави і вітчизняних медіа».
Проте національні та міжнародні ЗМІ висловлюють з цього приводу серйозні побоювання: чи буде регуляторний орган незалежним, як трактує закон. І на це є підстави, стверджують аналітики медійного ринку. Закон розширює повноваження державного регулятора українського телерадіомовлення на онлайн та друковані ЗМІ.
Так, медіаюрист Роман Головенко вважає, що Нацраду не можна вважати ефективним регулятором, бо впродовж 2014-2022 вона займала достатньо пасивну позицію, слабко реагуючи на проросійську пропаганду, прояви ксенофобії та маніпуляцій з боку цілої низки ЗМІ, зокрема, телеканалів.
Член профільного комітету Микола Книжицький побоюється, що Нацрада, прислухаючись до думки влади, стане каральним органом для «неслухняних» ЗМІ:
«Жоден закон про медіа не може бути названо європейським, якщо в країні можуть без порушень чи інших законних підстав, керуючись телефонним дзвінком представника влади, відключити мовлення загальнонаціонального телеканалу, і жоден державний орган не може цьому зарадити».
Одним з головних недоліків документу Княжицький вважає норму про блокування онлайн медіа без рішення суду. Адже для інтернет-ЗМІ судове оскарження рішення влади – мало не єдиний механізм захисту своїх інтересів.
Не в захваті від прийнятого документу і міжнародна медійна спільнота. Багато хто угледів у законі положення, що суперечать європейським стандартам свободи преси, оскільки незалежність державного медіарегулятора не може бути гарантована. Генеральний секретар Європейської федерації журналістів Рікардо Гутьєррес так прокоментував новоспечений документ: «Україна продемонструє свою європейську прихильність, сприяючи вільним і незалежним ЗМІ, а не встановлюючи державний контроль над інформацією».
Загалом, експерти сходяться на думці, що важливість реформи медіа не викликає сумнівів, тим більше, що такою є вимога Євросоюзу. Головне тепер – як здійснюватиметься практична реалізація цього документу і чи не порушуватиме його виконання базові цінності ЄС.
Вікторія Чирва