16 жовтня 2026 року. Через російські обстріли портів і залізниці у вересні Україна експортувала менше половини потенційного обсягу агропродукції. Уряд готується надати пріоритет експорту соняшникової олії, щоб запобігти зупинці переробних підприємств. Однак зерновики побоюються, що це погіршить їхнє становище. Державі доводиться вирішувати, які вантажі відправляти першими, щоб за обмежених можливостей логістики втратити якомога менше грошей.
У вересні Україна експортувала 2,4 млн тонн сільськогосподарської продукції, або лише 46% від потенційного обсягу. Найскладніша ситуація із зерновими: за кордон вдалося вивезти 38% від можливого обсягу. Для соняшникової олії цей показник становив 64%, олійних культур – 83%, шроту – 46%. Такі дані оприлюднило Міністерство аграрної політики та продовольства.
Головна причина – російські атаки на портову інфраструктуру та загроза цивільному судноплавству. Через обмеження роботи чорноморських портів зросло навантаження на дунайські порти, залізницю й автомобільні перевезення. Проте повноцінно замінити морський експорт вони не можуть. Додатковою проблемою став дефіцит локомотивів і пошкодження залізничної інфраструктури.
За таких обставин постало питання, кому першому надавати доступ до обмежених транспортних можливостей. І тут інтереси різних галузей аграрного бізнесу розійшлися.
Ініціатором запровадження пріоритетів стала асоціація «Укроліяпром», яка об'єднує підприємства олійно-жирової галузі. Спочатку переробники пропонували першочергово перевозити не лише соняшникову олію, а й шрот – побічний продукт переробки, який використовують переважно для виробництва кормів.
Проти виступила Українська зернова асоціація. Вона закликала уряд не встановлювати переваг для окремих видів продукції під час залізничних перевезень, перетину кордону та портової перевалки. Зерновики побоювалися, що адміністративний розподіл транспортних можливостей ще більше ускладнить експорт зерна. Коли його складно вивезти, продукція накопичується на складах, зростають витрати на зберігання, а покупці отримують можливість знижувати закупівельні ціни. Не всі господарства можуть дозволити собі чекати кілька місяців на вигідніші умови продажу.
Особливо складне становище у фермерів прифронтових територій. Для них тривале зберігання врожаю пов'язане ще й із ризиком втратити його внаслідок обстрілів. Тому Всеукраїнська аграрна рада раніше пропонувала надавати першочерговий доступ до експорту саме таким виробникам.
Зрештою переробники погодилися відмовитися від пріоритету для шроту, залишивши цю вимогу тільки для олії. 15 жовтня міністр аграрної політики Тарас Висоцький повідомив, що профільні асоціації дійшли узгодженої позиції, яку підтримує міністерство. Відповідне рішення ще має розглянути уряд.
Чому саме шрот став предметом компромісу? Річ у тім, що його, як і зерно, перевозять переважно у вагонах-зерновозах, тоді як олію – у спеціалізованих цистернах. Тому пріоритет для олії не створює прямої конкуренції із зерновиками за вагони. Проте всі ці перевезення потребують локомотивів і використовують спільну залізничну інфраструктуру. Отже, суперечності можуть виникнути знову, якщо першочергове відправлення олійних потягів затримуватиме інші вантажі.
Свою позицію олійники пояснюють особливостями виробництва. На відміну від зерна, яке за належних умов може зберігатися тривалий час, соняшник чутливіший до вологості й температури. Але ще гостріша проблема виникає після його переробки.
За даними «Укроліяпрому», місткостей для готової олії на підприємствах зазвичай вистачає лише на п'ять-сім діб безперервної роботи. Якщо продукцію не вивозять, резервуари заповнюються, завод змушений скорочувати виробництво або зупинятися. Відповідно, він припиняє закуповувати соняшник у фермерів.
Другий аргумент – вартість продукції. Соняшникова олія коштує значно дорожче за зерно. Тому, перевозячи однакову кількість тонн, Україна може отримати більшу валютну виручку від експорту олії. Саме цю логіку підтримує Мінагрополітики, наголошуючи на доцільності експорту продукції з вищою доданою вартістю.
Однак вища ціна тонни продукції ще не означає більшої вигоди для економіки. Потрібно враховувати також витрати на її виробництво й перевезення та можливі втрати від затримки інших вантажів.
Є й інший підхід до розподілу дефіцитних транспортних можливостей. Економісти Олег Нів'євський та Сергій Головін запропонували замість адміністративних пріоритетів використовувати аукціони на право першочергового доступу до перевантажених ділянок логістики.
Ідея полягає в тому, що експортери самі визначатимуть, скільки готові заплатити за швидше перевезення. Найбільше платитимуть ті, для кого затримка вантажу означає найбільші збитки. Прихильники такого механізму вважають, що він дозволить ефективніше розподіляти обмежені ресурси й уникнути необґрунтованих переваг для окремих галузей.
Олійники застерігають, що за гострого дефіциту транспортних можливостей аукціони можуть призвести до різкого подорожчання перевезень. Додаткові витрати експортери намагатимуться компенсувати зниженням закупівельних цін на сировину. Тобто зрештою за дорожчу логістику можуть заплатити самі фермери.
Для держави головне питання полягає в тому, який механізм дозволить отримати найбільший результат від обмежених транспортних можливостей. Адже дорожчий товар не завжди означає більшу вигоду для економіки, якщо його перевезення затримує інші вантажі або потребує додаткових ресурсів.
Результат залежатиме від конкретних умов майбутнього урядового рішення. Якщо олійні потяги зможуть швидше проходити до спеціалізованих терміналів, не затримуючи інших вантажів, це допоможе експорту. Якщо ж пріоритет означатиме перерозподіл дефіцитних локомотивів на користь однієї галузі, його переваги будуть менш очевидними. Поки що остаточні умови рішення не оприлюднені, тому оцінити його економічні наслідки неможливо.
Водночас навіть найвдаліший механізм розподілу черги не збільшить кількості локомотивів і не відновить пошкодженої інфраструктури. Тому державі доведеться не лише визначати, чий вантаж відправляти першим, а й шукати можливості збільшити обсяги перевезень.