27 серпня 2026 року. В Україні склалася парадоксальна ситуація: безробіття залишається досить високим, але водночас бізнесу бракує працівників. Причому вакансій не меншає, а людей, які шукають роботу, формально достатньо. Чому роботодавці не можуть знайти потрібних фахівців і що насправді відбувається на українському ринку праці?
Оцінювати масштаби безробіття під час війни доводиться за кількома різними джерелами. Від початку повномасштабного вторгнення Держстат не публікує даних про рівень безробіття, тому поточні оцінки дають, зокрема, міжнародні організації та дослідницькі агенції. За прогнозом МВФ, у 2026 році безробіття становитиме 10,2%, а у 2027 році може зрости до 11,3%. Для порівняння, оцінка за 2025 рік становила 11,6%.
За даними дослідницької агенції Info Sapiens, у липні 2026 року рівень безробіття в Україні становив 11,3%. Водночас Центр економічної стратегії на основі даних Work.ua та Robota.ua підрахував, що на одну нову вакансію припадає в середньому 2,5 нового резюме. Тобто формально пропозиція робочої сили перевищує кількість нових вакансій, але це не усуває кадрового дефіциту.
Окремо Державна служба зайнятості веде облік людей, які офіційно отримали статус безробітного. На кінець червня таких було 93,1 тис. – на 2,2% менше, ніж роком раніше, та на 1,3% менше, ніж у травні. Загалом протягом першого півріччя статус безробітного мали 220,6 тис. людей, що на 2,8% менше, ніж за той самий період 2025 року.
Однак не можна безпосередньо порівнювати ці дані з оцінками загального рівня безробіття. На облік у службі зайнятості стають далеко не всі люди без роботи. Крім того, скорочення кількості зареєстрованих безробітних не обов'язково означає їхнє працевлаштування: людина може втратити цей статус через вступ на навчання, вихід на пенсію або за власною заявою.
На кінець червня у базі Державної служби зайнятості залишалося 63,2 тис. вакансій – приблизно дві вакансії на трьох зареєстрованих безробітних. За перше півріччя роботодавці загалом подали понад 240 тис. вакансій, із яких вдалося укомплектувати 131,5 тис. Тобто трохи більше половини.
При цьому проблема відрізняється залежно від професії. За перше півріччя через службу зайнятості вдалося знайти 6,7 тис. продавців продовольчих товарів, 6,2 тис. водіїв, 3,3 тис. кухарів та 2,7 тис. бухгалтерів. Водночас на окремі вузькоспеціалізовані вакансії – серед них машиніст автомотриси, помічник машиніста електропоїзда, поїзний електромеханік, технік-метеоролог та мийник літальних апаратів – не надійшло жодного відгуку.
Дані за сім місяців показують, кого роботодавці шукають найбільше. Із 273 тис. поданих до служби зайнятості вакансій 51,6 тис. припадало на торгівлю та сферу послуг. Серед конкретних професій найбільший попит був на водіїв – понад 12 тис. вакансій, та продавців продовольчих товарів – понад 11 тис.
Отже, сама кількість резюме або безробітних мало говорить про те, чи зможе роботодавець знайти потрібного працівника. Людина може шукати роботу в іншій професії, не мати необхідної кваліфікації або жити в регіоні, де відповідних вакансій немає.
Є й інше питання: вакансії та люди, які шукають роботу, нерівномірно розподілені по країні. У червні кількість зареєстрованих безробітних порівняно з минулим роком зросла одразу в кількох західних областях: на Івано-Франківщині – на 19,4%, Тернопільщині – на 16,2%, Буковині – на 12%, Львівщині – на 10%. Натомість на Рівненщині їх стало менше на 9,1%, Полтавщині – на 6,9%, Київщині – на 4,6%. Причини можуть бути різними – від переміщення людей до того, який бізнес працює в конкретному регіоні і кого він шукає.
Але є проблема значно масштабніша: самих працівників в Україні стає менше. За 2025 рік через західний та південно-західний кордони виїхало на 303 тис. українців більше, ніж повернулося. Ще частина працездатного населення служить у Силах оборони. У Центрі економічної стратегії саме міграцію та мобілізацію називають серед причин того, чому після першого шоку війни попит бізнесу на працівників відновлювався, а кількість охочих шукати нову роботу згодом почала скорочуватися.
За оцінками Мінекономіки, на підконтрольній Україні території зараз проживає близько 25,9 млн людей, із яких приблизно 13,1 млн зайняті. Водночас прогноз потреб ринку праці на 2026-2036 роки передбачає, що до 2036 року економіці може знадобитися близько 14,6 млн зайнятих. Найбільша потреба очікується у технічних, інженерних, виробничих і будівельних професіях, а також у медицині, торгівлі та сфері послуг.
Невідповідність професій та навичок – лише одна частина проблеми, часто люди просто не готові працювати на певних умовах. Так, за даними Info Sapiens, у липні 16,6% опитаних українців повідомили, що змушені економити навіть на харчуванні. Тому наявність робочого місця сама по собі ще не означає, що роботодавець знайде на нього працівника: значення мають зарплата, умови праці та місце розташування підприємства.
На це звертає увагу і голова парламентського комітету з питань фінансів Данило Гетманцев: на його думку, оцінювати ситуацію на ринку праці лише за кількістю вакансій та швидкістю їх заповнення недостатньо – важливо й те, який дохід отримує людина після працевлаштування.
Для скорочення дисбалансу на ринку праці Гетманцев пропонує діяти одразу в кількох напрямках: готувати фахівців відповідно до реальних потреб економіки, оновити трудове законодавство та скорочувати тіньову зайнятість.
Перший крок у цьому напрямку вже зроблено: Кабмін запустив експериментальний проект із прогнозування потреб ринку праці на десять років, на основі якого має змінитися і формування держзамовлення на підготовку фахівців та робітничих кадрів.
Однак навіть точніше держзамовлення та перенавчання не вирішать проблему автоматично. Якщо потрібний підприємству фахівець перебуває в іншому регіоні, запропонована зарплата його не влаштовує або професія потребує тривалої підготовки, формальна наявність і вакансії, і людини без роботи не приводить до працевлаштування.
Отже, українській економіці бракує не просто людей, а працівників потрібної кваліфікації, у потрібному регіоні та на умовах, за яких роботодавець і працівник можуть домовитися. Зі скороченням працездатного населення цей розрив може ставати дедалі відчутнішим.
Вікторія Чирва