16 вересня 2022 року. У Києві пройшов круглий стіл, організований CASE-Україна та порталом «Економічна правда», присвячений міграційній політиці України. Експерти поділилися своїми думками, як змінилася трудова міграція до початку війни і після, і якою є політика держави щодо повернення українських заробітчан додому.
За прогнозами ООН, які організація робила ще до війни, Україна перебувала на 4-му місці у світі за динамікою скорочення населення. Довгостроковий прогноз організації невтішний: населення України скоротиться на 19,5% – до 35,2 млн осіб.
Ще один негативний тренд – Україні загрожує дефіцит трудових ресурсів, що особливо критично у період післявоєнної відбудови країни. За даними тієї ж ООН, з початку війни з України поїхало понад 7 млн людей, з них 4 млн українців зареєструвались для тимчасового проживання у країнах ЄС. Оскільки війна триває, небезпека не минула, і невідомо, коли вдома стане безпечно, чимало українців починають нове життя закордоном і не планує швидкого повернення на батьківщину.
Звісно, таке явище, як трудова міграція, було розповсюджене в Україні і до початку російського вторгнення. Станом на початок 2022 року Українська спілка підприємців та промисловців заявили, що трудова міграція у державі істотно посилилася: за 10 місяців 2021р. країну залишили понад 600 тисяч українців, що стало найбільшим показником за останні 11 років. При цьому, за даними Нацбанку, за цей період від українських заробітчан надійшло $13,9 млрд (+29,1% ). Якби ці кошти були зароблені в Україні, це, за підрахунками УСПП, могло б додати Україні $80-90 млрд. до ВВП. Але, на жаль, політика держави у галузі трудової міграції не була націлена на повернення українських заробітчан.
Багато чого змінилося після отримання Україною статусу кандидата у члени Євросоюзу – це накладає певні обов’язки, в тому числі, і у царині міграційної політики.
Для обговорення останніх трендів у цій галузі Центр соціально-економічних досліджень CASE Україна спільно з «Економічною правдою» провів круглий стіл: «Трудова міграція після війни: чи готові ми до нових тенденцій?». Адже після отримання статусу кандидата в Україні «у турборежимі» починається зміна законодавства і його приведення до міжнародних стандартів.
На думку адвокаційної експертки БФ “Право на Захист” Юлії Черватюк, останніми десятиліттями політика України щодо повернення українських громадян була формальною, як і щодо залучення трудових мігрантів з інших країн.
Проте ситуація поволі змінюється: Верховна Рада вже прийняла низку законопроектів – № 5795, №6054, які підсилюють привабливість України для працівників з інших країн та прибирають бар’єри для їхньої інтеграції та працевлаштування.
Своєю чергою, виконавча директорка громадської організації «Європа без бар’єрів» Ірина Сушко вважає, що до війни в Україні взагалі бракувало такого поняття, як державна політика у сфері трудової міграції. У 2015 році був прийнятий закон про зовнішню трудову міграцію. Він загалом окреслює перелік центральних органів виконавчої влади та органів самоврядування, які регулюють процес трудової міграції. Але, на думку Ірини Сушко, проблема у неузгодженості функцій між різними відомствами.
Так, донедавна профільним органом влади у цій сфері було Міністерство соціальної політики. Але потім аналогічні функції було передано Мінекономрозвитку. При цьому проблематикою реінтеграції трудових мігрантів так само опікується Мінсоцполітики.
Хаотичне залучення усіх органів влади призвело до того, що ці функції не виконуються належним чином. Тому наразі Україні бракує узгодженості певних законодавчих норм. На думку експертів, потрібно щонайменше переглянути закон про зовнішню трудову міграцію та внести кардинальні зміни до стратегія з державної міграційної політики до 2025 року, які враховують реалії сьогодення.
Вікторія Чирва