30 вересня 2026 року. Україна посіла сьоме місце серед 117 країн світу за рівнем використання криптовалют. Водночас повноцінного правового поля для цього ринку в країні досі немає. Закон, ухвалений ще у 2022 році, так і не запрацював, а новий законопроект №10225-д уже понад рік чекає на друге читання. Чому легалізація крипторинку затягнулася і що досі заважає встановити для нього правила?
Україна піднялася з восьмого на сьоме місце у Global Crypto Adoption Index 2026, який складає американська аналітична компанія Chainalysis. Дослідження охоплює період із липня 2025-го до червня 2026 року. Вище за Україну опинилися Бразилія, США, Нігерія, Японія, Південна Корея та Індія.
Індекс не показує, скільки криптовалюти належить громадянам тієї чи іншої країни. Він оцінює фактичне використання цифрових активів за чотирма показниками: операції через криптосервіси, внутрішні P2P-операції, транскордонні перекази та обсяг активів, що зберігаються користувачами в блокчейні. Україна посіла восьме місце за першим та останнім показниками і шосте – за двома іншими.
Висока позиція України не випадкова. Роком раніше, за іншою методологією Chainalysis, вона була восьмою у загальному рейтингу, а при перерахунку криптоактивності на чисельність населення – першою у світі. Аналітики пов'язували популярність цифрових активів у країнах Східної Європи, зокрема в Україні, з економічною невизначеністю, війною, обмеженнями традиційної фінансової системи та високою технологічною грамотністю населення.
За міжнародними оцінками, які наводить голова Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку Олексій Семенюк, віртуальними активами користуються близько 6,5 млн українців, а річний обсяг операцій може сягати $100 млрд. Частина українських криптокомпаній працює через іноземні юрисдикції, а громадяни користуються міжнародними платформами.
Спроба врегулювати цей великий ринок триває вже не перший рік. Закон «Про віртуальні активи» Верховна Рада ухвалила ще у 2022 році. Він мав визначити правовий статус цифрових активів, права учасників ринку та правила роботи компаній, які надають відповідні послуги.
Однак закон так і не набув практичного значення. Для його запуску необхідно було внести зміни до Податкового кодексу та визначити, як саме оподатковуватимуться операції з віртуальними активами. Цього не сталося, і процес фактично довелося починати заново.
У квітні 2025 року у Верховній Раді зареєстрували законопроект №10225-д, який одночасно має врегулювати оборот віртуальних активів і встановити правила їхнього оподаткування. 3 вересня того ж року парламент підтримав документ у першому читанні 246 голосами.
Відтоді минуло понад рік. На офіційному сайті Верховної Ради статус законопроекту досі незмінний – «готується до другого читання». 1 вересня 2026 року його знову включили до порядку денного парламентської сесії.
Затримка пов'язана не лише з податками. До другого читання фактично доводиться визначати всю конструкцію майбутнього ринку: які цифрові активи потраплять під регулювання, хто контролюватиме його учасників, як ліцензуватимуть криптокомпанії, які вимоги діятимуть для іноземних платформ та як українські правила узгоджуватимуться з європейськими.
НКЦПФР підготувала до законопроекту 80 зауважень та пропозицій. Ще наприкінці липня її голова Олексій Семенюк заявляв, що підготовку документа практично завершено і він проходить фінальні міжвідомчі узгодження. Однак станом на кінець вересня до другого читання документ так і не дійшов.
Одним із найскладніших виявилося питання, хто саме наглядатиме за крипторинком. Від обраної моделі залежить, хто видаватиме дозволи учасникам ринку, встановлюватиме для них вимоги, здійснюватиме нагляд і реагуватиме на порушення.
НКЦПФР пропонує секторальну модель, наближену до європейського регламенту MiCA. Токени електронних грошей, які за своєю природою найближчі до звичайних грошей та платіжної системи, мають залишитися у сфері Національного банку. Регулювання інших категорій віртуальних активів, їх допуску до торгів, а також авторизацію та нагляд за постачальниками відповідних послуг Комісія пропонує віднести до своєї компетенції.
«Ми не вирішуємо, чи існуватиме ринок віртуальних активів, він уже існує. Ми вирішуємо, яким буде його місце у фінансовій системі», – пояснює Семенюк.
Проте навколо розподілу повноважень зберігаються суперечки. Членкиня парламентського комітету з питань фінансів, податкової та митної політики Ольга Василевська-Смаглюк виступає за іншу конструкцію. На її думку, основним регулятором має бути НБУ, оскільки нагляд двох органів за одним учасником ринку може створити різні вимоги та конкуренцію повноважень.
Ще одна проблема – визначити, що саме держава збирається регулювати. Цифрові активи швидко змінюються. Якщо закон міститиме закритий перелік видів токенів та технологій, він може застаріти ще до повноцінного запуску ринку. Але й надати регулятору необмежене право самостійно вирішувати, який цифровий продукт підпадає під його нагляд, означало б створити надто широке поле для адміністративного розсуду.
НКЦПФР пропонує виходити з принципу «сутність важливіша за форму»: оцінювати економічну природу активу, права його власника, спосіб випуску, можливість обігу та пов'язані з ним ризики. Це має значення, наприклад, для NFT. Унікальний цифровий витвір мистецтва і тисячі однакових токенів, які продаються як інвестиційний продукт, технічно можуть використовувати схожу технологію, але створюють зовсім різні фінансові ризики.
Окрема проблема – фінансовий моніторинг. Україна має наблизити свої правила до стандартів FATF та ЄС, зокрема щодо ідентифікації клієнтів (KYC) та так званого Travel Rule – передачі інформації про відправника й одержувача під час переказу віртуальних активів.
Для України до звичайних ризиків відмивання грошей додається ще й санкційний. Зокрема, при допуску іноземних криптокомпаній необхідно перевіряти їхніх кінцевих власників, джерела капіталу та можливі зв'язки з державою-агресором.
Те, що проблема вже давно не теоретична, видно і без спеціального криптозаконодавства. У квітні цього року Національний банк заборонив онлайн-сервісу Crypsee надавати послуги, які фактично мали ознаки кредитування, але оформлювалися як позики у криптоактивах.
Однак навіть ухвалення закону не вирішить усіх проблем. Для того, щоб легальний криптобізнес міг нормально працювати в Україні, йому потрібні банківські рахунки. Банки ж обережно ставляться до таких клієнтів через ризики відмивання коштів, санкцій, непрозорого походження активів та транскордонних операцій. Тому криптокомпанія навіть після отримання дозволу держави може мати проблеми з банківським обслуговуванням.
Регулювання має зменшити ці ризики: перед банком буде вже не невідома криптокомпанія, а авторизований учасник із перевіреними власниками, системою фінмоніторингу, звітністю та державним наглядом. Проте автоматичного доступу до банківської системи сама ліцензія не гарантуватиме.
Існує й протилежний ризик – зарегулювати новий ринок настільки, що компаніям буде простіше й дешевше й надалі працювати з українськими клієнтами через інші юрисдикції. Тому майбутні правила мають одночасно забезпечити контроль і зробити легальну роботу в Україні економічно привабливою.
Навіть якщо №10225-д буде ухвалено найближчим часом, легальний крипторинок не запрацює наступного дня. Після закону необхідно буде ухвалити підзаконні акти, встановити процедури авторизації компаній та вимоги до них, створити реєстри і системи звітності, підготувати технічну інфраструктуру нагляду. Потрібен буде і перехідний період, протягом якого бізнес пристосовуватиметься до нових правил, а регулятори – створюватимуть систему контролю.
Сама НКЦПФР уже створила окремий напрям роботи з віртуальними активами, формує команду та вивчає практику регуляторів ЄС. Нагляд за таким ринком потребує не лише юридичних повноважень, а й технологій для аналізу блокчейн-транзакцій, фінансового моніторингу та контролю поведінки його учасників. Орієнтиром у Комісії називають ухвалення законодавства у 2026 році, однак конкретної дати запуску повноцінно регульованого ринку там не називають.
Таким чином, Україна опинилася у доволі незвичній ситуації. За фактичним використанням криптовалют вона вже серед світових лідерів, тоді як законодавство відстає від розвитку ринку на кілька років. Цифровими активами користуються мільйони людей, українські компанії працюють через іноземні юрисдикції, а регулятори вже стикаються з операціями, для яких чинних правил недостатньо.
Тому питання вже не в тому, чи з'явиться в Україні ринок віртуальних активів. Він давно існує. Питання в тому, коли держава нарешті наздожене його правилами.
Вікторія Чирва
Image by WorldSpectrum from Pixabay