21 серпня 2026 року. Україна перебудувала систему розподілу бюджетних та донорських коштів на інвестиційні проекти: замість різних процедур мають діяти єдині правила відбору та фінансування. У 2026 році нова модель переходить до повномасштабного застосування, однак перші результати показали слабке місце реформи: вимоги до проектів зростають швидше, ніж спроможність громад їх виконувати. Через це ті, хто найбільше потребує грошей на відновлення, не завжди мають достатньо ресурсів, щоб за них поборотися.
Реформу управління публічними інвестиціями Україна розпочала наприкінці 2023 року, щоб змінити принцип розподілу державних і донорських коштів. Відтепер фінансування мають отримувати проекти, які відповідають стратегічним пріоритетам держави або громади та пройшли відповідну оцінку.
Простіше кажучи, самої потреби побудувати школу, лікарню, водогін чи відновити зруйнований об'єкт тепер недостатньо. Громада має обґрунтувати, чому саме цей проект потрібен, скільки він коштуватиме і який результат дасть.
У 2025 році держава завершила один із ключових етапів реформи – запровадила єдині правила планування, відбору та фінансування публічних інвестицій. На кінець року було виконано 35% із 72 передбачених реформою завдань. Уперше за новими правилами сформували Єдиний проектний портфель держави: 195 проектів і програм загальною вартістю 12,6 трлн грн – від енергетики й транспорту до житла, освіти та медицини.
Це не означає, що держава має 12,6 трлн грн на їх реалізацію. У бюджеті на 2026 рік на публічні інвестиції передбачено 116,9 млрд грн з різних джерел. Отже, проекти фактично конкурують за обмежений ресурс. Цифровою основою нової системи стала DREAM, де збирається інформація про інвестиційні проекти та проводиться їхня оцінка.
Однак перші результати реформи показали проблему, яку неможливо вирішити лише новими правилами та цифровізацією. За даними свіжого дослідження Центру економічної стратегії, у DREAM уже зареєстровано понад 34 тис. інвестиційних ініціатив. Найчастіше громади пропонують проекти у сферах освіти і науки, комунальної інфраструктури, житлово-комунального господарства та охорони здоров'я.
Найбільшу активність демонструють Одеська, Львівська та Київська області. Натомість прифронтові регіони, де війна спричинила значні руйнування і потреба у відновленні особливо висока, подають менше ініціатив. Причини – безпекові ризики, кадровий дефіцит та обмежені можливості місцевої влади.
Саме тут проявляється один із головних ризиків нової системи. Щоб отримати гроші, недостатньо мати зруйновану школу, водогін чи лікарню. Цю потребу необхідно перетворити на повноцінний інвестиційний проект і довести, що саме він заслуговує на фінансування.
Для цього громаді потрібно визначити місце проекту у своїй стратегії розвитку, зібрати необхідні дані, оцінити економічний ефект, підготувати техніко-економічне обґрунтування, розрахувати майбутні експлуатаційні витрати та життєвий цикл об'єкта. До цього додаються екологічні вимоги, пов'язані із зеленим переходом та адаптацією до кліматичних змін.
І саме з цим у багатьох громад виникають труднощі. Наприклад, місцева влада нерідко подає як інвестиційні проекти звичайні капітальні ремонти, хоча вони не відповідають встановленим критеріям. Інша типова помилка – одразу починати заповнювати форми в DREAM, не провівши перед цим аналіз потреб і не підготувавши необхідні розрахунки.
Слабким місцем залишається фінансове планування. У документації нерідко бракує розрахунків майбутніх витрат на утримання об'єктів, а місцевим фахівцям – навичок для підготовки техніко-економічного обґрунтування та оцінки життєвого циклу проекту.
Окрема проблема – нові екологічні вимоги. Для позитивної оцінки необхідно враховувати вплив майбутнього об'єкта на довкілля та, в окремих випадках, його внесок у скорочення викидів. У багатьох громадах немає ані відповідних спеціалістів, ані достатньо зрозумілих методик таких розрахунків.
Часто за технічними помилками стоїть кадрова проблема. У багатьох громадах немає окремих команд, здатних професійно займатися інвестиційними проектами. Через низькі зарплати, плинність кадрів та наслідки війни місцевій владі складно знайти й утримати людей з необхідною кваліфікацією.
У результаті одна людина нерідко формує ідею проекту, збирає документацію, робить розрахунки, працює з DREAM, а потім ще й відповідає за його реалізацію. Через часту зміну працівників громади втрачають і накопичений досвід.
Частково проблему намагаються вирішувати навчанням. За даними Мінекономіки, відповідні програми вже пройшли 76% фахівців, які працюють з публічними інвестиціями. Освітні програми пропонують понад 15 громадських організацій та навчальних центрів.
Однак дослідження ЦЕС показує, що самого навчання недостатньо: громадам потрібні практична допомога з підготовкою проектів та консультації фахівців.
У 2026 році реформа переходить до повномасштабного впровадження. І одним із головних завдань стає вже не створення нових правил, а здатність громад ними скористатися. Інакше система може стати прозорішою і професійнішою, але більше шансів отримати гроші матимуть не ті громади, де потреба найбільша, а ті, де краще вміють її обґрунтувати.
Вікторія Чирва
Photo by Laurin Steffens on Unsplash