20 жовтня 2026 року. Шоста спроба продати Одеський припортовий завод завершилася нічим. Попри попередній інтерес іноземних інвесторів, на аукціон зі стартовою ціною 4,3 млрд грн не надійшло жодної заявки. Голова Фонду держмайна Дмитро Наталуха пов'язує зрив останнього аукціону з політичною невизначеністю у США. Водночас історія невдалих спроб приватизації ОПЗ значно довша, а серед перешкод для його продажу – мільярдні борги, зупинене виробництво та необхідність великих інвестицій.
Аукціон із приватизації 99,57% акцій Одеського припортового заводу мав відбутися 19 жовтня. Однак ще напередодні його скасували. І це попри те, що раніше американські інвестори письмово запевняли Фонд держмайна у готовності взяти участь у торгах.
Головною перешкодою для продажу ОПЗ залишається війна. Завод розташований на чорноморському узбережжі, яке регулярно зазнає російських ракетних і дронових атак. Інвестор ризикує втратити вкладені кошти, а відновлення виробництва залежить від безпекової ситуації та морської логістики.
Напередодні останнього аукціону до воєнних ризиків додалася політична невизначеність у США. «Давайте дочекаємось 3 листопада», – так, за словами Дмитра Наталухи, відповідали американські інвестори, маючи на увазі проміжні вибори до Конгресу. «Ризики війни стали передбачуванішими за ризики політики», – написав голова ФДМУ. За його поясненням, бізнес уже навчився оцінювати можливі втрати від обстрілів, простоїв і порушення логістики. Натомість передбачити політичні рішення на 15-20 років уперед значно складніше.
Проте проблеми з приватизацією ОПЗ почалися задовго до повномасштабної війни. У 2009 році за підприємство запропонували 625 млн доларів. Переможцем конкурсу стала компанія «Нортіма», пов'язана з групою «Приват» Ігоря Коломойського та Геннадія Боголюбова. Однак Фонд держмайна відмовився затвердити результати торгів, пославшись на невідповідність запропонованої ціни вартості підприємства.
У 2016 році завод двічі виставляли на продаж. Спочатку за 13,2 млрд грн, згодом ціну знизили до 5,16 млрд грн. Проте охочих купити його не знайшлося. На той час інвесторів уже відлякували борги підприємства, передусім перед структурами Дмитра Фірташа.
Наступний аукціон, призначений на листопад 2025 року, також не відбувся. Уряд погодив продаж зі стартовою ціною 4,5 млрд грн, але покупців не знайшлося. У липні 2026-го Кабмін затвердив нові умови, знизивши початкову вартість до 4,308 млрд грн. Результат залишився незмінним.
ОПЗ – одне з найбільших підприємств української хімічної промисловості, здатне щороку виробляти близько 1,3 млн тонн аміаку та 0,9 млн тонн карбаміду. Завод має власні перевантажувальні потужності та сховища аміаку. Тут також закінчується аміакопровід Тольятті – Одеса, який не входить до пакета приватизації. Основне виробництво зупинили ще у вересні 2021 року через подорожчання природного газу.
Але найбільша проблема ОПЗ – борги. За даними Фонду держмайна, станом на 31 березня 2026 року прострочена кредиторська заборгованість підприємства становила 17,57 млрд грн. Окремо у звітності зазначено 475,8 млн грн боргів перед бюджетом і 266,5 млн грн – із зарплати.
Значна частина боргової історії пов'язана з компаніями групи Ostchem Дмитра Фірташа. У 2013 році підприємство заборгувало за поставлений газ близько 193 млн доларів. Згодом із пенею та відсотками вимоги кредитора перевищили 300 млн доларів. Суперечки щодо цих коштів роками розглядалися в судах.
Напередодні останнього аукціону Фонд держмайна оприлюднив юридичний висновок компанії Arzinger щодо зобов'язань перед Ostchem. Юристи вказали, що майбутній покупець не повинен особисто відповідати за ці борги. Водночас це не означає автоматичного зникнення заборгованості самого підприємства.
Умови приватизації передбачали, що новий власник має протягом року погасити борги із зарплати та перед бюджетом, а також урегулювати іншу прострочену кредиторську заборгованість, за винятком зобов'язань перед підсанкційними особами та визначеними законом категоріями кредиторів.
Крім того, покупець зобов'язаний вкласти щонайменше 500 млн грн у модернізацію виробництва, зберегти основні види діяльності підприємства та протягом шести місяців не звільняти працівників зі своєї ініціативи. Окремо потрібно компенсувати Фонду держмайна 16,47 млн грн витрат на приватизаційного радника.
Отже, лише стартова ціна, мінімальні інвестиції та оплата послуг радника разом становлять понад 4,82 млрд грн. Якщо додати необхідність погасити борги перед бюджетом і працівниками, сума перевищить 5,5 млрд грн. І це ще без витрат на повноцінний запуск хімічного виробництва.
Тим часом завод продовжує зазнавати збитків. За даними ФДМУ, у 2025 році вони становили 807,4 млн грн, а лише за перший квартал 2026-го – ще 609,3 млн грн. Середньооблікова чисельність працівників на кінець березня становила 1135 осіб.
Водночас підприємство не повністю припинило господарську діяльність. Частину доходів воно отримує від перевалки зернових вантажів. У 2025 році через потужності ОПЗ пройшло майже 637 тис. тонн зерна, а за перші три місяці 2026-го — понад 281 тис. тонн.
За словами Дмитра Наталухи, утримання законсервованого ОПЗ коштує близько 62 млн грн щомісяця, або майже 744 млн грн на рік. При цьому немає певності, коли підприємство зможе відновити повноцінну роботу й заробляти достатньо для власного утримання.
Після чергового провалу приватизації Фонд держмайна має визначитися з подальшими діями. Наталуха повідомив, що альтернативні сценарії готували заздалегідь, але їхнього змісту поки не розкрив.
Один із можливих варіантів – відмовитися від продажу ОПЗ як єдиного комплексу й розглядати окремо його виробничі та портові активи. Проте такий поділ ускладнюють не лише борги й технологічні зв'язки між підрозділами. Частина інженерних систем заводу забезпечує очищення стоків міста Південне, тому доведеться вирішувати й питання подальшої роботи цих споруд.
Інший шлях – зберігати підприємство до поліпшення безпекової ситуації та відновлення інтересу інвесторів. Однак такий сценарій означає подальші витрати, а з часом обладнання потребуватиме дедалі більше коштів на ремонт і модернізацію.
Схоже, ОПЗ справді хтось прокляв. Завод не можуть продати вже майже два десятиліття. Змінюються уряди, керівники Фонду держмайна, ціни та умови приватизації, а результат залишається незмінним. І навіть якщо після американських виборів інвестори повернуться до переговорів, нікуди не подінуться ні війна, ні мільярдні борги, ні дороге відновлення виробництва. Тож зняти це «прокляття» черговим аукціоном навряд чи вдасться. Державі доведеться шукати інший спосіб повернути завод до життя.
Вікторія Чирва
Image by Pete Linforth from Pixabay