2 жовтня 2026 року. Шевченківський районний суд Львова засудив 20-річного В’ячеслава Зінченка до довічного ув’язнення за вбивство професорки, мовознавиці Ірини Фаріон. Однак цей вирок тільки поглибив дискусію навколо одного з найгучніших убивств останніх років. Для одних Зінченко – викритий убивця, покарання якого цілком закономірне. Інші переконані, що слідство не відповіло на надто багато запитань і покарало невинного.
Розкол було добре видно просто в суді. Коли судді оголосили довічне покарання, прихильники Ірини Фаріон зустріли рішення оплесками. Група підтримки Зінченка – вигуками «Ганьба!» та «Волю Зінченку!». За час процесу навколо обвинуваченого сформувалося коло людей, які вважають його невинним або принаймні сумніваються, що слідство довело його провину настільки переконливо, щоб позбавити 20-річного хлопця волі до кінця життя.
Сам суд таких сумнівів не мав. Після понад 80 засідань і дослідження більш ніж 30 томів справи колегія суддів визнала Зінченка винним в умисному вбивстві Фаріон у зв’язку з її громадською діяльністю та з мотивів національної нетерпимості. Крім довічного ув’язнення, він має сплатити доньці загиблої Софії Особі 5 млн грн моральної компенсації.
Нагадаємо, Ірина Фаріон — мовознавиця, докторка філологічних наук, професорка Львівської політехніки, у 2012–2014 роках народна депутатка від партії «Свобода». Вона була відома своєю активною і часто гострою позицією щодо захисту української мови та витіснення російської з публічного простору. Її застрелили ввечері 19 липня 2024 року біля її будинку на вулиці Масарика у Львові. Нападник вистрілив їй у голову. За кілька годин 60-річна Ірина Фаріон померла в лікарні.
Через шість днів, 25 липня, у Дніпрі затримали В’ячеслава Зінченка. Йому тоді було 18 років. Відтоді він перебував під вартою і протягом усього процесу провини не визнавав.
Слідство було масштабним: понад 60 експертиз, більше 1500 допитаних людей, масив записів камер спостереження та цифрових даних. У результаті прокуратура склала з них ланцюг, який, на її думку, веде саме до Зінченка.
За версією обвинувачення, Зінченко приїхав із Дніпра до Львова за десять днів до вбивства і готувався до нього заздалегідь. Камери спостереження дозволили відтворити його пересування містом. Слідство стверджує, що він кілька разів приходив у район будинку Фаріон, стежив за ним, а дорогою переодягався, щоб ускладнити ідентифікацію.
Частину речей, схожих на одяг чоловіка, якого бачили біля будинку Фаріон, Зінченко перед поїздкою купував через інтернет. Портретна експертиза дійшла висновку, що чоловік у панамі, сфотографований сусідкою Фаріон, і Зінченко – одна й та сама людина. Експертиза запахових слідів також дала збіг, а на одному з місць, де сидів підозрілий чоловік, експерти виявили ДНК-профіль Зінченка.
Не менш важливим для обвинувачення став цифровий слід. У пристроях Зінченка знайшли інформацію про Фаріон та її адресу, матеріали про зброю, конспірацію й радикальні рухи. Слідство встановило, що навесні 2024 року через акаунт, який пов’язують із Зінченком, придбали два стартові пістолети Stalker та цікавилися можливістю переробити один із них під бойову зброю.
У суді також прослухали запис розмови Зінченка зі співкамерником. На ньому він говорить, що вбив Фаріон через особисту неприязнь. Сам Зінченко заявив, що сказав це під тиском.
Для прокуратури всі ці обставини складаються в одну картину: Зінченко цікавився Фаріон, готувався, приїхав до Львова, стежив за її будинком, маскувався, цікавився переробленням зброї, а після вбивства залишив цифрові сліди, які пов’язують його зі злочином. Суд із цією версією погодився.
Водночас справа побудована переважно на сукупності непрямих доказів — одного вирішального доказу, який сам по собі знімав би всі питання, немає. Головного речового доказу – зброї, з якої застрелили Ірину Фаріон, – слідство так і не знайшло. Невідомо, з якого саме пістолета було здійснено постріл. Відповідно, немає балістичної експертизи, яка дозволяла б сказати: ось зброя Зінченка, а ось куля чи гільза, що безпосередньо її з цією зброєю пов’язує.
Є питання і до ідентифікації чоловіка, який чатував біля будинку. Захист наполягає, що на відеозаписах зафіксовані різні люди. Один зі свідків, який бачив обличчя чоловіка в капелюсі, заявив у суді, що Зінченко на нього «зовсім не схожий». Одяг, у якому цей чоловік перебував біля будинку Фаріон, у Зінченка не знайшли.
Суперечки виникли й навколо експертиз. Захист, зокрема, звертав увагу на те, що стілець, на якому нібито сидів Зінченко, досліджували кілька разів: перші генетичні дослідження його ДНК не виявили, а наступне – виявило. Адвокати на цій підставі говорили про можливу фальсифікацію. Слідство ці звинувачення відкидало, а суд експертизи визнав доказами.
Захист ставив під сумнів і запахову експертизу, результати якої, навпаки, прокуратура вважала одним із важливих підтверджень перебування Зінченка біля будинку Фаріон.
Саме тут і розходяться думки щодо справи. Прихильники вироку вважають, що кожен із цих фактів окремо ще можна пояснити випадковістю, але всі разом вони складаються у переконливу картину провини Зінченка.
Опоненти відповідають: довічне ув’язнення – найсуворіше покарання, і тут не повинно залишатися місця для серйозного сумніву. Особливо коли немає ані знаряддя вбивства, ані прямого очевидця самого пострілу, а частину експертиз захист оспорює.
Є ще одне питання, яке від самого початку супроводжує цю справу. Після затримання Зінченка міністр внутрішніх справ Ігор Клименко говорив, що правоохоронці перевіряють можливу причетність інших людей і не виключають російського сліду. Підстави для цього були. Зінченко, за даними слідства, контактував із середовищем, пов’язаним із російським неонацистським рухом NS/WP. Саме пов’язаний із ним ресурс після вбивства взяв відповідальність за злочин і оприлюднив відео моменту нападу. Слідство також встановило переписку Зінченка з адміністратором пов’язаного з цим середовищем Telegram-каналу.
Однак до обвинувального акту версія про замовника не увійшла. Прокуратура пояснила, що її ретельно перевірили й дійшли висновку: Зінченко діяв самостійно. Це породило версію, що Зінченко міг бути причетним до вбивства, але за ним могли стояти інші люди.
Доказів існування замовника суд не встановив. Але й саме питання нізвідки не взялося: можливість спільників та російського сліду на початку розслідування публічно розглядали самі правоохоронці.
Тому в суспільній суперечці насправді існують не дві, а щонайменше три версії. Перша: Зінченко вбив Фаріон сам, і суд виніс справедливий вирок. Друга: Зінченко не вбивав, а слідство склало з непрямих доказів зручну версію і знайшло винного. І третя: Зінченко міг убити Фаріон, але можливі організатори цього злочину залишилися на волі.
Суд першої інстанції свою відповідь дав: Зінченко винен і діяв самостійно. Але на цьому справа не закінчується. Захист уже заявив, що оскаржуватиме довічний вирок. В апеляції адвокати можуть знову поставити питання і про надійність окремих експертиз, і про відсутність знаряддя вбивства, і про те, чи достатньо зібраних непрямих доказів для такого вироку. Тому остаточну крапку у справі Фаріон ставити поки рано.
До речі, майже одночасно у Львові слухають ще одну справу про гучне політичне вбивство – колишнього голови Верховної Ради Андрія Парубія. Але навколо неї такого суспільного протистояння поки немає.
І причина, схоже, насамперед у характері доказів. Обвинувачений Михайло Сцельніков детально розповідає в суді про підготовку до вбивства, стеження за Парубієм, отримання та випробування зброї. 30 вересня він заявив, що зробив у Парубія вісім пострілів. Правоохоронці знайшли й пістолет Макарова, який, за даними слідства, був знаряддям убивства, а на зброї – ДНК обвинуваченого. СБУ також звинувачує Сцельнікова у державній зраді і стверджує, що він діяв на замовлення російських спецслужб.
Щоправда, і тут не все остаточно зрозуміло. У суді з’ясовують, з ким саме контактував Сцельніков, хто був його куратором, звідки надходили гроші і чи були інші учасники. На зброї, наприклад, виявили сліди ще двох людей. Але головного питання, яке розкололо суспільство у справі Фаріон, - чи та людина сидить на лаві підсудних – у справі Парубія практично не виникає.
Тому два процеси, які відбуваються в одному місті й стосуються вбивств відомих українських політиків, сприймаються настільки по-різному. У справі Парубія суспільство чекає передусім відповіді на питання, хто стояв за вбивством. У справі Фаріон частина суспільства досі сперечається навіть про те, хто стріляв.
І довічний вирок Зінченку цю суперечку поки не закрив.
Вікторія Чирва