19 травня 2026 року. Україна намагається вийти на новий для себе ринок ЄС — експорт лісових саджанців і насіння. Момент обрано вдало: у Європі стрімко зростає попит на посадковий матеріал через масштабні програми відновлення лісів та кліматичні зміни, а українські розсадники вже готуються постачати мільйони сіянців хвойних і листяних порід. Для України це шанс не лише заробити на новому експортному напрямку, а й поступово відійти від суто сировинної моделі торгівлі з Європою.
Ідея виглядає незвично хоча б тому, що ще донедавна український лісовий сектор переважно асоціювався з конфліктами навколо експорту деревини та незаконними вирубками. Тепер же держава робить ставку на продукцію з вищою доданою вартістю – сіянці та насіння для лісовідновлення. За оцінками Міністерства економіки, потенційна експортна виручка може сягнути близько 5 млн євро на рік лише за п’ятьма основними породами – сосною, ялиною, ялицею, модриною та дубом. Очікуваний прибуток галузі оцінюють приблизно у 2 млн євро щорічно.
За словами заступника міністра економіки, довкілля та сільського господарства Тараса Висоцького, розвиток власного лісового насінництва є частиною економічної стратегії держави, яка має створити нові виробництва, робочі місця та нові експортні можливості.
«Лісонасіннєві центри – це основа якісного відновлення лісів і водночас перспективний напрям для розвитку українського бізнесу. Український садивний матеріал має конкурентну собівартість, а попит на європейському ринку стабільно зростає», – зазначив Висоцький.
На перший погляд цифри потенційного прибутку не виглядають вражаючими на тлі мільярдного агроекспорту. Але в цій історії важливіше інше: Україна намагається зайняти нішу, яка в Європі лише починає набирати обертів. Після масштабних пожеж, посух, спалахів короїда та кліматичних змін країни ЄС різко активізували програми відновлення лісів. Брюссель декларує намір висадити до 2030 року три мільярди дерев. Для цього потрібна величезна кількість садивного матеріалу, а внутрішніх потужностей багатьом країнам уже бракує. Саме на цей попит і розраховує Україна.
Ринок справді масштабний. Виробнича потужність лісових розсадників у ЄС оцінюється приблизно у 2,4 млрд саджанців на рік. Майже половина з них – сіянці із закритою кореневою системою, які вважаються більш стійкими та мають вищу приживлюваність. Українські чиновники вважають, що країна може поступово стати одним із постачальників саме такого типу продукції.
Внутрішня потреба України оцінюється приблизно у 20 млн сіянців на рік. Ще близько 10 млн штук у перспективі можуть іти на експорт. Останні кілька років у країні активно створюють нову інфраструктуру для цього напрямку. Сьогодні вже працюють дев’ять сучасних лісорозсадників загальною потужністю близько 14 млн сіянців на рік. До кінця десятиліття цей показник планують збільшити більш ніж удвічі – до 30 млн.
Одним із ключових проєктів став насіннєвий центр у Кіптях на Чернігівщині, де вже запущена перша черга виробництва сіянців із закритою кореневою системою. Там триває будівництво нових теплиць і полів дорощування, а загальна кількість посівних місць у перспективі має сягнути 8 млн.
Україна має велику конкурентну перевагу у плані розташування: близькість до Польщі, Словаччини, Румунії, Угорщини та країн Балтії дозволяє швидше й дешевше постачати садивний матеріал у регіони, де потреба у лісовідновленні нині особливо висока. Це важливо, адже лісові саджанці – специфічний товар, який складно перевозити на великі відстані після викопування.
Ще один аргумент, на який робить ставку держава, – відносно низька собівартість української продукції. За даними учасників ринку, у Польщі сіянець сосни із закритою кореневою системою може коштувати від 0,25 до 0,40 євро. При виробництві мільйона сіянців це вже дає сотні тисяч євро річного виторгу. Саме тому в уряді вважають, що лісові розсадники можуть стати окремою нішевою спеціалізацією для частини господарств, особливо у регіонах Полісся, де природні умови добре підходять для вирощування хвойних порід.
Втім, головні виклики лежать у сфері регулювання. Щоб продавати садивний матеріал до ЄС, Україна повинна синхронізувати свої правила з європейськими нормами – від сертифікації насіння до систем простежуваності походження продукції. Саме тому уряд просуває законопроект про лісові репродуктивні ресурси та зміни до Земельного й Лісового кодексів. Ідеться про створення повноцінної правової бази для ринку, який фактично лише формується.
Для галузі важливим сигналом стало й те, що Україна отримала статус країни з низьким ризиком відповідно до регламенту EUDR, який визначає правила доступу деревинної продукції на ринок ЄС. Це спрощує роботу з європейськими партнерами та підвищує довіру до українського походження продукції. У секторі розраховують, що це допоможе не лише експорту деревини, а й виходу на ринок лісового насіння та сіянців.
Як видно, Україна намагається поступово відходити від ролі виключно сировинного постачальника. Поки йдеться лише про невелику нішу, але саме такі напрямки часто стають тестом для нової моделі експорту – з більшою технологічністю, сертифікацією та інтеграцією у європейські «зелені» ринки. І якщо кілька років тому український лісовий сектор переважно сперечався про мораторії на кругляк, то тепер дедалі частіше говорить про теплиці, селекцію та мільйони майбутніх дерев для Європи.
Вікторія Чирва
Image by Gonzalo Esquivel from Pixabay