20 травня 2026 року. Україна відзначає ювілейний, двадцятий День вишиванки. За два десятиліття свято пройшло шлях від студентської акції у Чернівцях до глобального культурного явища, яке сьогодні відзначають у понад ста країнах світу. Саме у 2026 році Україна офіційно подала вишиванку до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО, а в самій країні стартував збір підписів за надання Дню вишиванки статусу державного свята.
Двадцять років тому це була майже камерна студентська ініціатива. У 2006 році кілька студентів Чернівецького національного університету домовилися одного дня прийти на навчання у вишиванках. Ідею запропонувала студентка факультету історії, політології та міжнародних відносин Леся Воронюк. Головний задум був максимально простим: показати, що вишиванка – це не сценічний костюм і не музейний експонат, а частина повсякденного життя сучасних українців.
Саме тому для свята принципово обрали не вихідний, а будній день — третій четвер травня. Організатори хотіли, щоб люди приходили у вишиванках на роботу, навчання, в університети, державні установи та офіси. Тоді в акції взяли участь лише кілька десятків людей. Але вже за кілька років День вишиванки почав стрімко виходити за межі Чернівців.
У 2011 році у місті встановили рекорд: понад чотири тисячі людей одночасно зібралися у вишиванках на центральній площі. Поступово до акції почали долучатися університети, школи, бізнес, органи влади, українські громади за кордоном та дипломатичні представництва. Після 2014 року свято отримало новий зміст. На тлі російської агресії вишиванка дедалі більше ставала не лише культурним, а й політичним символом – знаком самоідентифікації, стійкості та приналежності до українського простору.
Уже у 2015 році День вишиванки проходив під гаслом «Подаруй вишиванку захиснику», а волонтери передавали сорочки українським військовим на фронт. Згодом акція перетворилася на глобальний культурний феномен. Сьогодні організатори говорять про більш ніж сто країн світу, де українці та друзі України проводять тематичні марші, флешмоби, виставки та культурні заходи до Дня вишиванки.
Ювілейний 2026 рік став для свята особливим ще й тому, що Україна офіційно подала вишиванку до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО. Міністерство культури передало до організації номінаційне досьє під назвою «Вишиванка в Україні: соціально-культурна традиція».
Причому йдеться не про саму сорочку чи музейний експонат. Україна просить визнати саме живу традицію – культуру створення, носіння та передачі вишиванки між поколіннями. У досьє наголошується, що вишиванка є частиною родинної пам’яті, локальної культури та суспільної самоідентифікації українців.
Для України це питання має не лише культурний, а й політичний вимір. Росія роками намагалася просувати тезу про «спільну культурну спадщину» з українцями, розмиваючи окремішність української традиції. У такій ситуації міжнародне визнання вишиванки саме українським елементом нематеріальної культурної спадщини набуває особливого значення.
Крім того, сама система ЮНЕСКО передбачає не просто фіксацію традиції, а її захист і підтримку. Організація розглядає нематеріальну спадщину як живу практику, яку потрібно передавати через родини, освіту, громади, майстерні та культурні ініціативи. Фактично йдеться про міжнародне підтвердження того, що вишиванка є важливою частиною сучасної української культури, а не лише історичним символом минулого.
Загалом Україна останніми роками активно посилює свою присутність у структурах ЮНЕСКО, які займаються нематеріальною спадщиною. Станом на 2026 рік до відповідних списків уже внесені сім українських елементів, серед яких петриківський розпис, кримськотатарський орнамент «Орьнек», культура приготування українського борщу та традиція писанкарства. У національному переліку елементів нематеріальної культурної спадщини нині перебувають понад 120 українських практик і традицій.
На цьому тлі в Україні стартувала ще одна символічна ініціатива – вже на внутрішньому державному рівні. Громадська організація «Захист Держави» розпочала збір підписів за надання Дню вишиванки статусу офіційного державного свята.
Ініціатори кампанії наголошують, що за двадцять років День вишиванки давно перестав бути лише культурною акцією. На їхню думку, сьогодні це один із ключових символів української єдності та громадянської солідарності, особливо в умовах великої війни. Активісти звертають увагу на ще одну особливість Дня вишиванки: це одне з небагатьох великих українських свят, яке виникло не через указ влади чи рішення парламенту, а знизу – як громадська ініціатива, яку підхопили мільйони людей. Тепер же суспільство фактично пропонує державі офіційно визнати те, що давно стало частиною сучасної української ідентичності. Збір підписів триває через регіональні осередки організації та під час публічних заходів у різних містах України. Після завершення кампанії звернення планують передати представникам центральної влади та народним депутатам.
Отже, за двадцять років свято пройшло шлях, який складно було уявити на початку 2000-х. Вишиванка давно перестала бути лише елементом фольклору або етнографії. Сьогодні це один із найбільш упізнаваних символів України у світі – поряд із прапором і тризубом. Її носять президенти, дипломати, військові, школярі, волонтери, артисти та українські громади за кордоном. Після початку повномасштабної війни вишиванка отримала ще один вимір – психологічний. Для мільйонів українців вона стала способом триматися за власну культуру в момент, коли Росія намагається знищити не лише українську державність, а й саму українську ідентичність.
Можливо, саме тому ювілейний День вишиванки у 2026 році виглядає вже не просто річницею культурної акції. Це момент, коли Україна намагається остаточно закріпити свою традицію одразу на трьох рівнях – суспільному, державному та міжнародному.
Вікторія Чирва