1 грудня 2025 року. Звільнення голови Офісу президента Андрія Єрмака спричинила вибуховий ефект. Окрім численних коментарів щодо значення цієї відставки для країни і самого Володимира Зеленського, політикум жваво обговорює, хто стане наступним «Єрмаком». Наразі президент перебуває у закордонному відрядженні, тож перші прізвища можуть прозвучати не раніше середи.
Той факт, що звільнення Єрмака викликало такий резонанс, має очевидну причину — це не просто звільнення чиновника. Це зміна архітектури влади, яка будувалася останні майже 6 років. Протягом цього часу саме Єрмак визначав темп і напрямок ключових рішень: кадрових, дипломатичних, безпекових, парламентських. Він був не просто керівником Офісу, а, без перебільшення, центром тяжіння президентської вертикалі. У певний момент Зеленський сам став настільки залежним від його управлінського стилю, що багато функцій Президента фактично реалізовувалися руками Єрмака.
У публічній політиці сформувалася парадоксальна конструкція: позитив ішов у рейтинг Зеленського, негатив — у антирейтинг Єрмака. Керівник ОП став зручним «чорним ящиком», у який суспільство скидало все, що його обурювало: переговори, призначення, телемарафон, комунікаційні провали, історії на кшталт «плівок Міндіча». Так тривало рівно до того моменту, коли цей механізм зламався — і негатив уперше вдарив по самому президенту. Лише тоді Зеленський ухвалив рішення розірвати цей дивний союз.
На думку експертів, проблема в тому, що функції Єрмака неможливо просто «передати» іншій людині, бо вони створювалися під нього персонально. І тепер Президенту доведеться вперше за довгий час виконувати повний обсяг своїх конституційних функцій — без посередника, який фільтрував, структурував і контролював значну частину державної машини.
Експерти охоче висловлюються щодо цієї екстраординарної події в українській політиці. Політолог Володимир Фесенко називає це «міні-революцією» у системі управління. Втім, політолог вважає, що відставка парадоксально може навіть знизити напругу в суспільстві: Єрмак був настільки токсичним для частини еліт, що його зникнення з політичної сцени сприймається як шанс на перезавантаження.
Політолог Сергій Таран бачить у відставці голови ОП кінець «епохи моновлади». За його оцінкою, розпад вертикалі Єрмака неминуче приведе до втрати контролю Зеленського над парламентом і розбалансування всієї конструкції влади. Цей «ефект доміно» може спричинити значні зміни: аж до заміни спікера Верховної Ради й істотного оновлення уряду. В інформаційному полі, вважає Таран, це означатиме і кінець телемарафону як інструмента «політичної тиші». Але найважливіше, вважає політолог, в іншому: відставка Єрмака — це лише початок «справи Міндіча», а не її завершення. Реальний масштаб скандалу ще навіть не відкрито.
Аналітик Вадим Денисенко робить більш радикальний висновок: сам факт зміни керівника ОП на стабільність системи майже не впливає.
На його думку, проблема — не в прізвищі, а в тому, що державна машина давно працює як силова вертикаль, а не інституційна. Усунення Єрмака, за його логікою, призведе лише до автономізації силовиків і послаблення президентської влади — не більше. Будь-які системні зміни можливі лише в контексті майбутніх виборів, коли хтось із кандидатів зможе нав’язати дискусію про нову модель управління.
Після відставки Андрія Єрмака головним питанням для влади стало не лише те, хто очолить Офіс президента, а й те, як узагалі буде перебудована вся система управління, яка роками трималася на персональній моделі його роботи. Процес пошуку нового керівника Банкової виявився значно складнішим, ніж очікувалося: Володимир Зеленський розглядає щонайменше шість кандидатур, і нині немає навіть натяку на остаточне рішення.
У публічному просторі фігурують четверо основних претендентів — міністр оборони Денис Шмигаль, перший віцепрем’єр-міністр, міністр цифрової трансформації Михайло Федоров, керівник ГУР МО Кирило Буданов та заступник керівника Офісу президента Павло Паліса. Експерти вже дали оцінку кожному з цих кандидатів. На їхню думку, Шмигаль — досвідчений і передбачуваний управлінець, який здатен забезпечити стабільність апарату, проте його перехід створить нові кадрові проблеми в уряді. Федоров уособлює модернізацію та технологічний стиль управління, але вибуття першого віцепрем’єра миттєво розбалансує Кабмін так само, як і у випадку з міністром оборони. Буданов — фігура з власною політичною вагою, і його переміщення в ОП виглядає радше символічним, ніж реалістичним. Паліса ж уособлює військову складову та має добру репутацію всередині вертикалі, але залишається питання, чи сприйме його політичний клас у ролі координатора всієї цивільної адміністрації.
При цьому співрозмовники в оточенні президента наполягають, що існують ще два, менш очевидні кандидати, і саме ці «невидимі» фігури можуть виявитися компромісним рішенням Зеленського, який дедалі більше схиляється до моделі «менше публічності — більше керованості». Так, серед кандидатур на посаду керівника ОП називали навіть чинну прем’єрку Юлію Свириденко, втім, джерела у президентській фракції вважають, що Зеленський не піде на такий крок, щоб не створювати чергову урядову кризу.
Паралельно триває переформатування уряду. У команді президента вже практично визначилися з майбутнім міністром юстиції: за даними джерел, ним може стати голова правового комітету Верховної Ради Денис Маслов. Його кандидатура влаштовує Банкову тим, що він добре орієнтується в судовій реформі, є контрольованим менеджером і здатен швидко відновити роботу міністерства, яке паралізоване резонансом навколо «плівок Міндіча». Натомість у Міненерго ситуація протилежна: кандидатури досі немає. Попередні фаворити — Сергій Корецький та Андрій Герус — відмовилися від пропозицій, і тепер міністерство працює під керівництвом виконувача обов’язків Артема Некрасова. У владі визнають, що пошук триватиме довше, ніж планувалося, адже в умовах війни й корупційних скандалів мало хто хоче очолити один із найризикованіших напрямів.
Аналітики наголошують, що наслідки відставки Єрмака не обмежуються кадровими рішеннями в Офісі президента та уряді. Йдеться про ширше переформатування всієї політичної системи, яке розтягнеться не на тижні, а на місяці. Новий керівник Банкової неминуче визначатиме модель взаємодії між президентом, парламентом і силовими структурами, а отже — і темп ухвалення рішень під час війни. У Раді відкрито говорять, що призначення міністра юстиції та ухвалення бюджету — лише перші кроки перед масштабною перебудовою, яка може змінити баланс сил у владі. Фактично країна входить у період великої політичної адаптації: від того, як швидко команда Зеленського знайде нову конфігурацію управління, залежатиме не тільки ефективність державної машини, а й її стійкість у найбільш критичний момент сучасної історії України.
Вікторія Чирва