12 квітня 2023 року. Повномасштабна війна внесла свої корективи у діяльність ринку вторинних металів. Через втрату двох потужних металургійних гігантів – ММК Ілліча та «Азовсталі» в Україні виник значний профіцит металобрухту. Переробити обсяги понад 90 тисяч тон на місяць немає можливостей. Експортувати брухт до ЄС не дозволяє мито у 180 євро за тонну. То чи потрібен Україні збалансований та ефективний ринок металобрухту?
За даними Реєстру Мінстратегпрому України, станом на кінець минулого року в Україні офіційно зареєстровано близько 1050 компаній різної форми власності, що спеціалізуються на операціях з металобрухтом. Близько 20% цих компаній та їхні основні фонди перебувають на тимчасово окупованих територіях або в зонах активних бойових дій, відтак не можуть активно працювати. Ще близько 50% компаній з цього реєстру зупинили діяльність через економічні або соціальні проблеми.
Загалом за 11 місяців 2022 року на металургійні підприємства було поставлено близько 841,9 тис. т металобрухту проти 3055,9 тис. т за аналогічний період попереднього року. В таких умовах український ринок металобрухту демонструє мінімальну ділову активність за рахунок споживання одного металургійного та декількох ливарних підприємств. Якщо зважити, що ці підприємства працюють обмежено, потреба в такому брухті мінімальна.
Обмежений попит та споживання з боку металургійних та ливарних компаній – не єдина проблема українського ринку металобрухту. Експерти сюди відносять відсутність альтернативних шляхів споживання. Іншими словами – експортних можливостей.
Напередодні війни (у січні-лютому 2022 року) експортне мито у 180 €/т в структурі ціни заготівельників металобрухту склало понад 50-60% від його ринкової вартості, що робило його подальший експорт досить проблематичним. Цим скористались вітчизняні споживачі – великі металургійні комбінати стали монополістами ринку, вчасно скориставшись штучно створеними умовами. Заготівельникам брухту нічого не залишалось, як продавати сировину меткомбінатам практично за копійки – на межі рентабельності галузі.
Заготівельникам металобрухту залишався єдиний можливий ринок для збуту зайвого залізяччя – країни ЄС, зокрема Польща та Словаччина. Та й на цьому шляху на українських підприємців чатувала перешкода. Державна митна служба України (ДМСУ) запровадила експортний сертифікат, у якому, на думку експертів, закладено доволі вільне трактування митниками терміну «походження металобрухту», а також нереальні вимоги до документів при здійсненні операцій з металобрухтом.
Наразі експорт брухту до країн ЄС не перевищує 5-10 тисяч тон на місяць. Це означає, що експортні можливості складають від 6 до 11 відсотків.
Чому такий вузький коридор для проходження українського брухту за кордон? Аналітики дають порівняльну статистику: у країнах ЄС мито на експорт металобрухту становить 3 євро за тонну. Експортне мито в Україні складає 180 євро за такий обсяг. Тож максимальний обсяг експорту за таких умов становить усього 25 тисяч тон на місяць, тобто менше 28% від утвореного профіциту.
Втім, є й інша думка. Як вважає президент об’єднаних підприємств «Укрметалургпром» Олександр Каленков, враховуючи темпи зростання експортного показника, наприкінці року можемо побачити цифру й у 250 чи, навіть у 300 – 400 тис. тонн експорту – що неприйнятно для ринку, який наразі може ледве зібрати близько 1 млн. тонн металобрухту за рік.
«Іронічно, що Україна нічого не заробляє на експорті брухту. Адже вивозять сировину через Євросоюз, де діє пільгове експортне мито у розмірі 3 євро, і вже звідти – перенаправляють до реальних клієнтів. Експортувати сировину відразу до клієнтів коштувало б 180 євро експортного мита – і на цьому український бюджет вже втратив 350 мільйонів гривень. Не дивно, що експортними схемами вже зацікавилися у ДБР: там почали розслідування», – наголосив Каленков.
Його обурює також те, що Україна втрачає і на можливості експортувати продукцію з вищою доданою вартістю – адже тонна брухту, перероблена на сталь в Україні, дає в бюджет вдесятеро більше грошей, ніж експортне мито до ЄС – близько 300 доларів США за тонну. Тому, на думку Каленкова, Україні необхідно впровадити мораторій на експорт металобрухту.
Після понад року війни в Україні з’явилася іще одна проблема: що роботи із купою залізяччя, яке залишається на полі бою? Деякі журналісти заявляють про високу прибутковість діяльності з утилізації воєнної техніки. Українська асоціація вторинних металів детально вивчає це питання, звертається до органів виконавчої влади та структур, що мали б прояснити ситуацію, однак результатів поки не отримали.
Володимир Бублей, президент Асоціації називає кілька причин, чому Україна не зможе заробити на переплавці металобрухту, що залишиться після війни. Зокрема, висока собівартість металобрухту, отриманого в результаті утилізації військової техніки. А також не варто забувати, що знищена/ушкоджена військова техніка та металобрухт, отриманий в результаті її утилізації – принципово різні категорії матеріалів.
Адже для того, щоб танк чи бронемашина стали товарним металобрухтом, знадобиться низка складних технологічних операцій – виявлення, обстеження на безпечність, санітарну обробку, переміщення до майданчика зберігання, огляд ремонтно-відновлювальними підрозділами ЗСУ, охорона, сортування тощо. Загальна вартість такої підготовки у деяких випадках може значно перевищувати собівартість металобрухту, який утворюється в процесі утилізації. У Асоціації «Втормет» сподіваються, що проблемою утилізації скоро займуться в уряді, не чекаючи закінчення війни.
Бо вже зараз назріла нагальна потреба у державній програмі для відновлення ділової активності на ринку металобрухту. Вона повинна містити кілька пунктів. Найперше – відновлення державної системи балансу утворення та споживання брухту, створення умов для спорудження нових міні-металургійних ливарних підприємств. Необхідно, наголошують експерти, переглянути або скоригувати законодавство, що регулює операції з металобрухтом. Чинні законодавчі обмеження не тільки не сприяють розвитку ринку, а реально підштовхують його до повної зупинки.
Вікторія Чирва
Photo by v2osk on Unsplash