29 березня 2023 року. Міжнародний олімпійський комітет знову викликав скандал своїми рекомендаціями дозволити спортсменам з росії та білорусі брати участь у відбіркових змаганнях. І хоча йдеться про певні обмеження, світ це сприйняв як спробу повернути агресорів та їхніх поплічників до участі у змаганнях найвищого світового рівня.
Рішення виконкому МОК озвучив його голова Томас Бах. Комітет рекомендував міжнародним спортивним федераціям дозволити спортсменам з росії та білорусі виступати на турнірах, що проводяться під їхньою егідою. Для цього є певні умови: спортсмени з цих двох країн повинні змагатися у нейтральному статусі, йдеться тільки про індивідуальних спортсменів, а не команди, заборонено участь тим, хто активно підтримує війну або має контракти з російською та білоруською арміями тощо. Також під забороною прапори цих країн та інша державна символіка.
Експерти зійшлися на думці, що офіційна позиція МОК на папері виглядає зовсім по-іншому, аніж у реальному життя. З одного боку, там стверджують, що «спортивні змагання мають об’єднувати світ», а з іншого створюють прецедент, щоб руйнувати позиції Заходу та міжнародних організацій щодо засудження повномасштабного вторгнення рф в Україну та скоєння воєнних злочинів проти українців. Відтак розмови про те, що великий спорт прагне сприяти миру у світі, став порожньою балаканиною. Бо спорт і надалі використовують у політичних цілях.
Ще наприкінці січня Міжнародний олімпійський комітет оприлюднив заяву, у якій йшлося, що уряди не повинні вирішувати, які спортсмени можуть брати участь у змаганнях, а які ні. Жоден спортсмен не повинен бути позбавлений права брати участь у змаганнях лише через його паспорт». А через кілька рядків заяви – про «жорсткі санкції представникам великого спорту росії та білорусі».
Буквально через три місяці риторика МОК змінилась. Не виключено, що росіяни та білоруси здобудуть шанс взяти участь і в літній, і в зимовій олімпіадах. Хоча і в нейтральному статусі, без прапорів своїх агресивних держав, але суті це не міняє.
Прогресивна спільнота рішуче виступає проти подвійних стандартів МОК. У Німеччині висловилися напрочуд жорстко: рішення МОК – це ляпас Україні.
«Рішення МОК є ляпасом для українських спортсменів. Вони заслуговують на солідарність міжнародного спорту. Найменше, на що може розраховувати Україна – чітка позиція. Міжнародний спорт має однозначно засудити жорстоку російську війну. Це можна зробити лише за умови повного виключення російських та білоруських спортсменів», – заявила міністерка спорту Німеччини Ненсі Фезер.
У свою чергу, міністр спорту і туризму Польщі Каміль Бортнічук стверджує, що можливий нейтралітет російських та білоруських спортсменів – чиясь нездорова фантазія. Водночас запевнив, що бойкот Олімпійських ігор не є метою Польщі чи якоїсь іншої країни. Міністр запропонував Міжнародному олімпійському комітету створити команду біженців для росіян і білорусів, які можуть брати участь у спортивних змаганнях. На його переконання, це могло б стати компромісним рішенням.
Український міністр молоді і спорту України, президент НОК Вадим Гутцайт доволі категорично відреагував на плани МОК. «Чи можу я запитати, чи є ще якась країна у світі, яка тричі поспіль (у 2008, 2014, 2022 роках) порушила олімпійське перемир’я, розв’язавши неспровоковану війну? Жодних, крім росії та білорусі. Чи якийсь Національний олімпійський комітет у світі підтримував війни, які почалися у світі? Жодного, крім російського, білоруського і, можливо, нацистської Німеччини».
Міністр наголосив, що чимало спортсменів олімпійської збірної росії є військовослужбовцями збройних сил рф, які вбивають українців. За статистикою МЗС України, кожен третій російський спортсмен на Олімпіаді-2022 був військовослужбовцем, а саме – ЦСКА. А Олімпійський комітет росії повністю підтримує розв’язану війну.
Реагуючи на січневе рішення МОК, українські спортсмени заявили, що в разі допущення російських та білоруських спортсменів до міжнародних змагань вони їх бойкотуватимуть, включно з літньою паризькою Олімпіадою. Втім, зараз риторика змінилася: вони вважають це слабкою позицією і закликають світ сильніше тиснути на МОК з вимогою повної заборони для агресорів брати участь у світових спортивних подіях.
Так, Михайло Романчук – чемпіон з плавання – срібний та бронзовий призер Олімпіади у Токіо у 2020 році, переконаний, що не варто позбавляти українських спортсменів можливості розповідати правду про війну та доносити свою позицію на світових майданчиках.
«Як ми бачимо на практиці деяких федерацій, гроші вирішують багато. Я вважаю, що наші спортсмени повинні боротися. Це повинно бути додатковою мотивацією, щоб вигризати та перемагати. Спортсмени можуть виїжджати з країни, тому ми можемо розповідати Європі та світу, що відбувається в Україні. Вважаю, що ми повинні змагатися та доводити на міжнародній арені, що ми сильні та боротимемося до кінця, попри умови тренувань і життя. Ми є сильною нацією», – заявив пловець.
Проти рішення МОК виступають і українські федерації. Так, Федерація водного поло ще кілька місяців тому надіслала до МОК листа, в якому категорично вимагає, щоб комітет відмовився від ганебних рекомендацій дозволити спортсменам з росії та білорусі брати участь у міжнародних спортивних змаганнях та паризькій Олімпіаді. Через військову агресію українське водне поло втратило одного з найкращих своїх спортсменів – у зруйнованому Маріуполі загинув колишній капітан ватерпольної збірної України Євген Обєдінський, а його доньку Кіру окупанти довго утримували у себе. Також на передовій загинув державний тренер України, суддя національної категорії з водного поло Віталій Лісун, який у лавах ЗСУ захищав державу від російської агресії.
Президент Федерації Олександр Свіщов вважає, що подібні ініціативи не лише кидають тінь на репутацію міжнародного спорту, але й в майбутньому можуть стати «індульгенцією» для росіян в інших сферах – наприклад, економічній та політичній.
«Абсолютно очевидно, до чого може призвести це рішення. Дати можливість російським та білоруським спортсменам зараз брати участь у міжнародних змаганнях – означає у майбутньому «зелене світло» для них на літню Олімпіаду у Парижі. Тобто, дається сигнал: нічого не сталося, агресори та їхні посібники можуть спокійно виступати разом з представниками цивілізованих країн. Прихильники цього рішення просувають тезу, що політика і спорт – це різні речі, але ж історія доводить протилежне. Заборона брати участь у престижних змаганнях або бойкот спортивних заходів завжди був дієвим важелем впливу на держави, які порушували міжнародне право. І якщо зараз росіяни доб’ються, щоб їх прийняли, як своїх, на міжнародній спортивній арені, то що далі? Зняття економічних санкцій? Вибачення за те, що вони скоїли?», – вважає Свіщов.
На його думку, дозвіл змагатися для росіян та білорусів – навіть під нейтральними прапорами, заплямує міжнародний спорт у крові. Більше того, Олександр Свіщов принципово заявив, що збірні команди України з водного поло та українські клуби не візьмуть участі в жодному турнірі будь-якого рівня – чи чемпіонату світу, чи Європи, чи іншому, якщо в ньому буде запланована участь білоруських чи російських спортсменів.
Загалом за рік повномасштабної війни загинули 262 українських спортсмени та тренери, близько 40 тисяч спортсменів були змушені виїхати за кордон серед 7 мільйонів біженців. Значно зруйновано або пошкоджено близько 350 спортивних споруд. І ця жахлива статистика повинна постійно бути перед очима Томаса Баха. Можливо, тоді він змінить свою думку.
Вікторія Чирва
Photo by Bryan Turner on Unsplash