9 листопада 2022 року. Націоналізація п’яти підприємств, які належать найбільшим олігархам України, викликало неоднозначну реакцію у суспільстві. З одного боку, держава скористувалась своїм законним правом використовувати ці підприємства на користь оборони країни. З іншого – є підозри, до в такий спосіб можуть державним коштом вирішені проблеми самих олігархів.
Отже, 6 листопада було відчужено кілька стратегічних підприємств – “Мотор Січ”, “Запоріжтрансформатор”, “АвтоКрАЗ”, “Укрнафта” та “Укртатнафта”. Відповідне рішення було ухвалене 5 листопада 2022 року під час засідання Ставки Верховного Головнокомандувача під головуванням Президента Володимира Зеленського, відповідно до Законів України від 6 грудня 1991 року № 1932 «Про оборону України» та від 12 травня 2015 року № 389 «Про правовий режим воєнного стану» у зв’язку з військовою необхідністю, відповідно до Закону України від 17 травня 2012 року № 4765 «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану». Ці активи набули статусу військового майна, відповідно, були передані в управління Міноборони. Як зазначив секретар РНБО Олексій Данілов, після завершення воєнного стану їх або повернуть власникам, або відшкодують їхню вартість.
За даними Forbes, загальна вартість відчужених активів складає 956,5 млн дол.
Ось як відбувався процес відчуження. У депозитарній установі був відкритий рахунок у цінних паперах, на який Центральний депозитарій перевів акції зазначених підприємств. Розголосу процесу не надавали, адже, як стверджують у ЗМІ, побоювалися, що власники підприємств можуть чинити перешкоди.
Особливі хвилювання були через Ігоря Коломойського, який в результаті націоналізації втратив 42% в “Укрнафті” та близько 60% – в “Укртатнафті”. Втім, як стверджують експерти, донедавна Коломойський був мало не єдиним олігархом, який не лише нічого не втратив під час війни, але й завдяки збільшенню цін на пальне тільки збагатився.
Ще один олігарх, чий кременчуцький «АвтоКрАЗ» було передано до державної власності – Костянтин Жеваго. Боротися за свій актив він навряд чи зміг би: ще у 2019 році ДБР звинуватило його у розкраданні 2,5 млрд грн у банку «Фінанси та кредит». Жеваго не став чекати правосуддя і втік з країни. Зараз він перебуває у міжнародному розшуку, але влітку журналістам-розслідувачам вдалося зафільмувати його на яхті у Монако.
Підприємство “Запоріжтрансформатор” належить бізнесмену з російським корінням Костянтину Григоришину. Щоправда, незрозуміло, що буде з боргами цього підприємства: оскільки тепер держава управляє компанією Григоришина, вона повинна вирішувати проблему її заборгованості у 3,6 млрд грн.
На слуху і ще одна націоналізована компанія – промисловий гігант «Мотор Січ», екс-власника якого В’ячеслава Богуслаєва нещодавно заарештували за підозрою у співробітництві з ворогом.
У владі весь час підкреслюють, що не йдеться про націоналізацію підприємств, тобто, їхнє привласнення. А лише про відчуження майна приватних осіб для його використання в умовах воєнного стану, що дозволено законом.
Так, за словами прем’єр-міністра Дениса Шмигаля, всі ці компанії будуть працювати для забезпечення оборонних потреб держави.
“Ці підприємства мають працювати 24 на 7 для потреб оборони держави. Хочу запевнити колективи, що жодних змін в роботі не відбудеться, а буде лише більше замовлень. Що стосується тих підприємств, які не працювали, то їх робота буде відновлена, трудові колективи будуть повертатися до роботи”, – пообіцяв Шмигаль.
Яким же чином тимчасово відчужені підприємства працюватимуть на користь держави? Наприклад, «Запоріжтрансформатор» спеціалізується на виробництві силових трансформаторів потужністю до 1 250 МГв, і це є стратегічна продукція під час енергетичної кризи, яку спричинили ворожі обстріли. Продукція «АвтоКрАЗ» стане у потребі воїнам ЗСУ – вантажівки на фронті завжди у ціні. Авіадвигуни та гелікоптери на «Мотор Січ» тепер виготовлятимуться на потреби українського, а не російського війська, як було донедавна.
Що стосується нафтових підприємств, які контролювала група Приват, їхнє завдання – забезпечити збройні сили пальним. Адже «Укрнафта» – це найбільша нафтовидобувна компанія в Україні, а у володінні «Укртатнафти» перебуває найбільший нафтопереробний завод – Кременчуцький.
Думки експертів щодо доцільності такого відчуження та щирості намірів влади розділилися. На думку економіста Бориса Кушнірука, йдеться про класичний приклад націоналізації збитків цих підприємств на час війни.
«Реально жодне з цих підприємств до завершення активної фази бойових дій, до того ж розташованих у південно-східній частині України, не працюватиме. Але зараз вони генерують збитки, які доводилося покривати приватним власникам. Тепер платитиме українська держава. Якщо ми говоримо про націоналізацію компаній, а президент саме про це і сказав, то держава має заплатити компенсацію за націоналізоване майно компаній їхнім власникам. І тут вже виникає питання про те, чи дійсно в нас є зараз на це кошти. В нас є чим зараз заплатити власникам компаній “Мотор Січ”, Укрнафта, “АвтоКрАЗ?!”. Можливо не зараз, а після війни. Однак все одно питання в бюджетних коштах. До того ж аргумент про те, що ми використаємо ці підприємства для забезпечення обороноздатності країни, є дуже непростим. Оскільки такі підприємства найбільш уразливі до ракетних ударів», – зазначив експерт.
Своєю чергою, керівник аналітичного напряму мережі захисту національних інтересів “АНТС” Ілля Несходовський схвально ставиться до рішення влади – на його думку, відчужені підприємства повинні забезпечувати країну продукцією, яка вкрай необхідна для руху до перемоги на фронті і для нормальної роботи усіх систем у тилу. Несходовський підкреслює, що поважає приватну власність, проте вважає рішення держави справедливим, адже власники активів або підозрюються у колаборації з ворогом, або саботували держзамовлення, або причетні до фінансових зловживань.
При цьому експерти сходяться на думці, що швидко та автоматично налагодити роботу усіх відчужених підприємств, поставивши їх на військові рейки обслуговування української «оборонки», навряд чи вдасться. Крім того, залишається проблема фізичного руйнування цих компаній, більшість з яких перебувають у зоні бойових дій.
Відкритим залишається і питання повернення цих активів (або їхньої вартості) власникам. За словами Іллі Несходовського, попри визначені законом запобіжники залишаються шпаринки для зловживань. Все залежатиме від прозорості процесу оцінювання активів, нарахування компенсації, і процесу можливої націоналізації активів. Крім того, експерт не поділяє песимістичної думки про те, що після завершення війни ці підприємства передадуть власникам (колишнім або нинішнім), попередньо звільнивши їх державним коштом від усіх боргових зобов’язань та налагодивши виробництво.
«Якщо зробити все у відповідності до міжнародних правил бухгалтерського обліку та загальновизнаних методів оцінки, вкладені протягом війни у відновлення та модернізацію підприємств кошти мають бути компенсовані власниками або ж враховані при їхніх подальших розрахунках з державою», – підсумовує Ілля Несходовський.
Вікторія Чирва