22 квітня 2022 року. 58 день війни росії проти України. Відомі випадки про загибель у війні старших людей, які пам’ятають Другу світову. Вони змогли пережити німецьку окупацію, але не витримали російської навали.
Кілька днів тому у Маріуполі померла місцева жителька 91-річна Ванда Об’єдкова. На її долю випало чимало випробувань. Коли під час Другої світової війни німці захопили Маріуполь, її родина не змогла виїхати з міста. Мати Ванди розстріляли разом з тисячами інших євреїв на околицях Маріуполя, але 10-річній на той момент дівчинці вдалося врятуватися, сховавшись у підвалі будинку під час обшуку.
Згодом нацисти затримували Об’єдкову, однак сусідам спочатку вдалося переконати їх, що дівчинка не є єврейкою, а згодом і переховувати її до самого звільнення Маріуполя у вересні 1943-го.
Після початку повномасштабного російського вторгнення Ванда Об’єдкова, хвора і малорухома, змушена була разом з родиною переїхати до підвалу.
Жахливі умови – без тепла, води і світла – остаточно підірвали здоров’я літньої жінки, і 3 квітня вона померла. Рідні поховали Ванду в одному з парків міста біля моря – обравши для похорону короткий момент між обстрілами.
Донька Ванди Лариса, на руках якої померла мати, розповідає:
«Кожного разу, коли падала бомба, вся будівля тряслася. Мама постійно говорила, що не пам’ятає нічого подібного навіть під час Другої світової війни… Мама не заслужила такої смерті».
Ще одна трагічна історія сталася у районі Салтівка у Харкові. Від влучання російського снаряда до будинку 18 березня загинув 95-річний Борис Романченко.
Він пережив Голодомор та перебування у чотирьох нацистських концтаборах – Бухенвальд, Пенемюнде, Дора-Міттельбау та Берген-Бельзен. Романченко був віце-президентом Фонду «Меморіали Бухенвальда і Міттельбау-Дора». Останні місяці літній чоловік не виходив зі своєї квартири в Харкові, бо боявся заразитися коронавірусом. Після загибелі чоловіка рідні довго не могли поховати його, адже тіло неможливо було вивезти через постійні обстріли.
Директор фонду “Меморіали Бухенвальда і Міттельбау-Дора” Єнс-Крістіан Ваґнер ще на початку війни назвав трагедією те, що “українці, які пережили концтабори, які страждали в таборах разом із російськими в’язнями”, тепер «сидять у бомбосховищі, а їхні життя наражаються на загрозу через російські бомби».
Через загибель Бориса Романченка представників росії та білорусі не покликали на щорічні пам’ятні заходи до Бухенвальда. Як зазначили організатори, було б дивно, якби представники російського та білоруського урядів, винних у смерті одного із колишніх в’язнів концтаборів, запросили на річницю визволення з цих таборів смерті.
Є серйозні побоювання щодо стану здоров’я 87-річної харків’янки Маргарити Морозової, яка нині ховається у підвалі від російських обстрілів.
Понад 60 років вона живе у Харкові, але досі пам’ятає блокаду Ленінграда під час Другої Світової війни та окупації міста нацистами.
«У дитинстві я ховалася від бомбардувань в коридорі, ховалися ми в старих цих будинках. Зараз теж: як тільки починають бомбити Харків, як ця тривога починається – ми теж йдемо в коридор. Захистить він, не захистить – незрозуміло… Ось тут до стіночки притиснемося – і стоїмо поряд», – розповідає 87-річна харків’янка.
Пані Маргарита каже, що навіть у страшному сні не могла уявити, що війна, «ця бійня», може повторитися. Найбільше, чого боялася – що не вистачить продовольчих запасів. Пам’ятаючи страшний голод під час блокади Ленінграду, жінка все життя мала звичку тримати про запас пляшки з водою та сухарі.
«Я згадала, як голод був у Ленінграді. Це страшно», – розповідає Маргарита Морозова.
Вікторія Чирва