25 лютого 2022 року. Невідомо, на який прийом розраховував Путін, вторгаючись в Україну. Але в результаті його дій ненависть українців до Росії та росіян досягла остаточної точки кипіння.
Я живу у передмісті Києва, у районі, де чимало переселенців з Донбасу. У 2014 році війна вигнала їх з власних осель, за тисячу кілометрів, на мирну Київщину. 24 лютого, через годину після того, як Путін розпочав вторгнення в Україну, більшість з цих людей знову масово покидали свої домівки. 8 років тому вони вже пережили це. З тією різницею, що цього разу тікати їм було нікуди – війна охопила всю країну.
На щастя, інтернет та зв’язок в Україні зберігається, тому є можливість миттєво дізнаватися новини, обмінюватися інформацією або – що не менш важливо – розпитувати у друзів та знайомих, де вони і як у них справи. Головне – фільтрувати інформацію, не вірити сумнівним джерелам та не сіяти паніку.
Прості українці самоорганізовуються у загони територіальної оборони – місцева влада по всій країні максимально спростила вступ до цих загонів та отримання зброї. Українців переконують, що допомогти може кожен. На сайтах силових структур розповідають, як власноруч приготувати «коктейль Молотова». І ця причетність і розуміння, що ти теж можеш допомогти подолати ворога, надихає і вселяє надію. Хоч якось полегшити життя безстрашним хлопцям зі Збройних сил України, які ці два дні роблять неможливе.
Про президента Зеленського, над яким чимало українців ще кілька днів тому мало не глузували, тепер говорять з повагою або навіть із захопленням. Український президент поводиться так, як і повинен діяти верховний головнокомандувач, на державу якого здійснено військовий напад. Це складне випробування для нього, але нація точно оцінить його дії та кроки у найскладніший для держави період.
Українці дещо розчаровані позицією Заходу – під «пекельними санкціями» ми розуміли відключення Росії від SWIFT, закриття неба над Україною, реальну військову допомогу сил НАТО та інші, не менш чутливі та дієві заходи. Наразі Захід звично зайняв не дуже впевнену позицію, і, схоже, штовхає Україну до компромісу та погодження на нейтральний статус.
Звісно, є партнери, які роблять все можливе і неможливе для підтримки України. Чого тільки варта позиція Польщі, яка максимально спростила доступ для українських біженців. Мене особливо розчулило те, що поляки дозволили ввозити домашніх тварин – навіть без документів. Це дуже по-людськи, ми цінуємо.
А от Росія перетворилася на світового вигнанця – в обличчі Заходу. Але якщо більшість країн дивиться на РФ відсторонено – з презирством та осудом, то для українців – це дуже особиста справа. Гостра ненависть, яка унеможливлює будь-які нормальні стосунки у майбутньому. Ми цього ніколи не пробачимо.
…13 українських прикордонників на острові Зміїний, розстріляних впритул. Вбитий 14-річний хлопчик під час обстрілу у Чугуєві Харківської області. Пересічні кияни, роздавлені ворожими БМП просто у своїх автомобілях. Російський винищувач, що впав на житловий будинок. Сльози дітей та жінок. Це лише частина злочинів, які встигла накоїти Росія за 2 дні війни.
Сьогодні моя квітуча, сонячна привітна країна стогне від болю. Вона перетворилася на територію пекучої ненависті. І все частіше звучить – «Будь ти проклятий, Путіне! Будьте ви прокляті, росіяни!».
Вікторія Чирва