21 лютого 2022 року. Промову президента Володимира Зеленського під час Мюнхенської конференції з безпеки навіть його опоненти визнали сильною та вдалою. І справді: Зеленський говорив максимально конкретно та рішучо, щоб ні в кого не залишилося сумнівів, наскільки серйозною є ситуація.
Мюнхенська конференція – найбільш авторитетний світовий форум у сфері міжнародної безпеки, який проводиться з 1962 року. Але вперше за весь час лейтмотивом форуму і найчастіше згадуваною країною у виступах західних лідерів була Україна.
«Україна хоче миру, Європа хоче миру, світ каже, що не хоче воювати, а Росія — що не хоче нападати. Хтось із нас бреше — це ще не аксіома, але вже не гіпотеза», – так розпочав Володимир Зеленський свою промову під час мюнхенської конференції.
Чимало оглядачів зауважили, що цей спіч істотно відрізнявся від попередніх виступів українського президента – з їхнім браком конкретики, униканням гострих кутів та не завжди доречним гумором. Цього разу Володимир Зеленський нагадав європейським державам кілька важливих речей.
По-перше, що ми маємо права розраховувати на виконання Будапештського меморандуму від 1994 року. Тоді, нагадаймо, США, Великобританія та Росія взяли на себе відповідальність за безпеку України взамін на відмову від ядерної зброї. На той момент Україна мала третій у світі ядерний арсенал, але погодилася його віддати взамін на гарантії суверенітету та територіальної цілісності.
По-друге – Зеленський вимагав у Заходу чітких гарантій у плані вступу до Європейського Союзу та НАТО. Аналітики розділилися у думках щодо доцільності такого закиду. Адже не було жодної обіцянки щодо прискорення євроатлантичної інтеграції Україна, яка й сама не надто просунулася у цьому напрямку – у плані реформ, впровадження стандартів, імплементації законодавства тощо.
Під час виступу у Мюнхені не обійшлося і без прохань про фінансову та військову допомогу. Володимир Зеленський закликав європейських та американських лідерів створили для України Фонд стійкості та відновлення, а інвесторів – забезпечити Україну «дешевими грошима». А також – гарантувати за системою ленд-ліз постачання новітнього озброєння, техніки та обладнання для української армії.
А от дякувати нікому із західних партнерів Зеленський не став. Натомість дорікнув у «байдужості» деяким країнам, які не назвав. Проте всім стало зрозуміло, що йдеться про позицію Німеччини, яка відмовилася постачати Україні зброю.
В цілому спіч Володимира Зеленського був емоційно насиченим, що було цілком доречно за даних умов. Одна з фраз, яка запам’яталася – «Ми не лягатимемо в труни і не чекатимемо на російських військових. Ми не будемо наступати, але готові до всього».
Багатьох розчулила згадка українським президентом про родину загиблого капітана ЗСУ Антона Сидорова, одного з двох українських військових, вбитих того дня під час обстрілу окупантів. У Антона залишилося три доньки, молодшій з яких – всього рік.
«Я не знаю, про що саме Антон подумав у останню мить свого життя. Він точно не розумів, яка адженда потрібна комусь для зустрічі, щоб закінчити війну. Але він точно знає відповідь на питання, яке я озвучив на початку. Він точно знає – хто з нас бреше», – завершив свій виступ Володимир Зеленський.
Вікторія Чирва