24 вересня 2026 року. Національний банк вдруге поспіль підвищив облікову ставку – цього разу з 15,5% до 16% річних. Ще на початку року НБУ ставку знижував і розраховував продовжити пом'якшення монетарної політики. Однак прискорення інфляції, дорожче пальне та наслідки російських атак змусили регулятора розвернутися у протилежний бік.
У січні Національний банк уперше з 2024 року знизив облікову ставку – з 15,5% до 15%. Наступне зниження очікувалося вже у березні. Проте цього не сталося: через війну на Близькому Сході різко подорожчали енергоносії, а інфляційні ризики посилилися. НБУ залишив ставку на рівні 15%, попередивши, що за потреби може перейти до її підвищення.
Улітку така потреба, на думку регулятора, виникла. 30 липня ставку підвищили до 15,5%, а 17 вересня – ще на 0,5 відсоткового пункта, до 16%. Таким чином, лише за півтора місяця НБУ двічі посилив монетарну політику.
Головна причина – інфляція виявилася вищою, ніж очікував регулятор. У серпні вона прискорилася до 8,1% у річному вимірі й перевищила траєкторію липневого прогнозу НБУ. Однією з причин стало суттєве подорожчання пального через ескалацію війни на Близькому Сході. Швидше зростали й окремі адміністративно регульовані тарифи.
Додатковий тиск створює війна в Україні. Російські удари по енергетиці, виробництву та логістиці збільшують витрати бізнесу. Серед інших ризиків НБУ називає додаткові бюджетні потреби на оборону та відбудову, дефіцит робочої сили і пов'язане з ним зростання зарплат.
Тобто значна частина чинників, які сьогодні штовхають ціни вгору, безпосередньо не залежить від вартості грошей в економіці. І тут виникає закономірне питання: як підвищення облікової ставки може вплинути, наприклад, на вартість пального чи наслідки удару по електростанції?
Безпосередньо – ніяк. Вища ставка не відновить зруйновану підстанцію, не здешевить логістику і не збільшить пропозицію працівників. Але НБУ намагається не допустити, щоб первинне подорожчання запустило друге коло інфляції – через курс гривні, інфляційні очікування та подальше зростання попиту на валюту.
Як зазначають у Нацбанку, одна з головних цілей – зберегти привабливість заощаджень у гривні. Механізм досить простий: якщо людина бачить, що гривневий депозит чи облігації приносять дохід, який хоча б частково захищає гроші від інфляції, у неї менше стимулів переводити заощадження в долари чи євро. Менший попит на валюту означає менший тиск на гривню. А стабільніший курс, своєю чергою, стримує подорожчання імпортних товарів і не дає розкручуватися девальваційним очікуванням.
За словами голови НБУ Андрія Пишного, після посилення процентної політики частина банків уже почала підвищувати ставки. Регулятор розраховує, що попит на гривневі депозити та ОВДП допомагатиме обмежувати тиск на валютному ринку.
Однак підвищення облікової ставки не означає, що банки автоматично так само підвищать дохідність депозитів. Після липневого підвищення ставки з 15% до 15,5% дохідність річних гривневих депозитів практично не змінилася: за індексом UIRD, 30 липня вона становила 14%, а 17 вересня – 13,99%. Банківська система має достатньо ліквідності, тому банки не завжди зацікавлені активно конкурувати за гроші вкладників.
Зворотний бік високої ставки – дорожчі гроші для економіки. Коли зростає дохідність практично безризикових інструментів, банку потрібно отримати ще більшу дохідність від кредиту бізнесу, щоб компенсувати ризик неповернення. Тому ринкові кредити для підприємств можуть залишатися дорогими або дорожчати. Те саме стосується споживчих, автомобільних та іпотечних кредитів для населення. Винятком залишаються пільгові програми, де частину вартості позики компенсує держава.
Водночас НБУ вважає, що нинішнє підвищення на 0,5 відсоткового пункта не матиме відчутного стримувального впливу на кредитування. Регулятор також ухвалив додаткові рішення, які мають розширити можливості банків фінансувати бізнес.
При цьому є давня проблема української економіки: зв'язок між обліковою ставкою НБУ і реальним кредитуванням значно слабший, ніж у розвинених економіках. Значна частина кредитування бізнесу й зараз відбувається за участю державних програм підтримки.Виходить своєрідний парадокс: держава за допомогою високої ставки намагається стримувати інфляцію та підтримувати гривню, але водночас змушена бюджетним коштом здешевлювати кредити для частини бізнесу.
Є й специфічна воєнна проблема. Українці не поспішають надовго заморожувати гроші на строкових депозитах. За оцінкою фінансового аналітика Андрія Шевчишина, строкові вклади становлять лише близько третини коштів населення в банках. В умовах війни люди воліють мати швидкий доступ до заощаджень. Тож підвищення облікової ставки до 16% не означає, що українці одразу масово понесуть гроші на депозити.
Головна ж дискусія – наскільки ефективно підвищення ставки до 16% зможе стримувати інфляцію. Критики жорсткої монетарної політики наголошують: значна частина нинішніх причин зростання цін перебуває поза контролем Нацбанку, а отже, впливати на них за допомогою облікової ставки він не може.
У Нацбанку з цими аргументами не сперечаються: ставка справді не може усунути причини нинішнього подорожчання. Її завдання інше – не дати цьому зростанню цін посилити тиск на гривню та розкрутити інфляцію далі. Саме тому регулятор розраховує, що нинішнє підвищення ставки допоможе зменшити тиск на валютному ринку, а інфляція почне стійко сповільнюватися у 2027 році. Подальші рішення щодо ставки залежатимуть від динаміки цін, ситуації на валютному ринку, вартості енергоносіїв та наслідків російських атак.
Наступного разу Нацбанк переглядатиме облікову ставку 29 жовтня. Це буде одне з чотирьох засідань протягом року, на яких рішення ухвалюють на основі оновленого макроекономічного прогнозу. Тоді й стане зрозуміліше, чи вважає регулятор нинішнього підвищення до 16% достатнім, чи цикл посилення монетарної політики триватиме.