15 вересня 2026 року. Верховна Рада 317 голосами дала згоду на звільнення генерального прокурора Руслана Кравченка. Однак історія на цьому не закінчилася: генпрокурор не пішов тихо, а його гучні заяви загострили конфлікт між правоохоронними органами. Під сумнівом опинилися доброчесність і професійність правоохоронців, а разом із ними — довіра до їхніх процесуальних рішень.
Ще тиждень тому, після операції НАБУ і САП «Карфаген», Кравченко заявляв, що добровільно залишати посаду не збирається і заперечував свою причетність до справи. Однак 7 вересня після зустрічі з президентом подав заяву про відставку, назвавши її політичним рішенням. А в ніч на 14 вересня, ще залишаючись генпрокурором, виїхав з України.
За інформацією ЗМІ, кордон він перетнув вночі на службовому автомобілі. В Офісі генпрокурора пояснили, що йдеться про п'ятиденне відрядження до Франції. Сам Кравченко заперечив твердження про втечу і заявив, що планує зустрічі з міжнародними партнерами.
Утім, обставини поїздки викликали запитання. За повідомленнями журналістів, відрядження Кравченко оформив собі сам. Згадувалася його участь у заході парламентської мережі ПАРЄ, однак там повідомили, що ні Кравченко, ні його представники у відповідному засіданні участі не братимуть. Крім того, за даними журналістів, дружина генпрокурора виїхала з України приблизно за дві доби до чоловіка. Доказів того, що Кравченко залишив країну незаконно або не збирається повертатися, наразі немає. Однак обставини відрядження дали підстави для численних запитань і припущень.
Але закордонний вояж генпрокурора – це лише частина історії. Уранці 14 вересня, вже перебуваючи за кордоном, Кравченко заявив, що підписав повідомлення про підозру директору НАБУ Семену Кривоносу. Йдеться про події 2009 та 2014 років. За версією, викладеною в оприлюднених Кравченком матеріалах, у першому випадку Кривонос нібито оформив батьківство щодо чужої дитини, що дозволило йому скористатися амністією у старому кримінальному провадженні, а згодом домігся скасування запису про батьківство. Другий епізод стосується часу його роботи в органах юстиції та земельної справи, в якій, за версією слідства, фігурували неправомірна вигода і підроблення документів.
Кравченко оприлюднив понад 30 сторінок документа. Одночасно він повідомив про ще одну підозру – неназваній «близькій до керівника САП особі», яку звинуватив у низці правопорушень. Кого саме він мав на увазі, офіційно не повідомлялося.
Паралельно з оголошенням підозр Кравченко представив власну версію операції «Карфаген»: за його словами, її справжньою метою було отримати доступ до матеріалів кримінальних проваджень щодо керівників і співробітників НАБУ та САП і не допустити процесуальних рішень у цих справах.
Він також заявив, що представники антикорупційних органів нібито пропонували йому гарантії недоторканності в обмін на відмову від підозр. Незалежних підтверджень цього немає. НАБУ і САП твердження Кравченка заперечили.
Сам Кривонос повідомив, що підозри не отримував, а оприлюднене Кравченком назвав «Telegram-підозрою». На звинувачення щодо подій 2009 та 2014 років по суті він докладно поки не відповів, назвавши оприлюднені матеріали сфальсифікованими.
При цьому Кравченко наполягає, що повідомлення про підозру було складене і підписане відповідно до вимог КПК, інформацію внесли до ЄРДР, а документ відправили Кривоносу поштою. На підтвердження він оприлюднив фіскальний чек та дані відстеження відправлення Укрпошти. Кривонос заявив, що документа не отримував.
Опитані українськими ЗМІ юристи звертають увагу на принципову різницю: підписання повідомлення про підозру і належне повідомлення про неї особі – не одне й те саме. Саме дотримання процедури вручення і стало предметом суперечки.
Однак конфлікт уже вийшов далеко за межі юридичної дискусії про процедуру. Кравченко фактично звинуватив керівництво НАБУ і САП у використанні своїх повноважень для захисту від кримінального переслідування. На ці заяви жорстко відреагував президент.
«У цього генерального прокурора є тільки один шлях: звільнення з посади. Саме це я йому і сказав. Україна бачила всі причини. Якщо він вважає це політичним тиском, нехай так і називає», - заявив Володимир Зеленський і закликав депутатів невідкладно підтримати звільнення.
Того ж дня президент відсторонив Кравченка від посади. А пізно ввечері Офіс генерального прокурора фактично дезавуював дії свого вже відстороненого керівника. В ОГП заявили, що Кривоносу про підозру в порядку, передбаченому КПК, не повідомляли, правові підстави для цього відсутні, а заяви про підозру «позбавлені юридичного сенсу». Відповідні відмітки в ЄРДР скасували.
У результаті виникла вкрай незвична ситуація: документ, підписаний чинним на той момент генеральним прокурором, існує й оприлюднений. Кравченко стверджує, що його належним чином направили адресату, Кривонос каже, що нічого не отримував, а Офіс генпрокурора після відсторонення свого керівника заявляє, що юридичного факту повідомлення про підозру не було.
Навіть якщо повідомлення про підозру Кривоносу не матиме юридичних наслідків, оприлюднені Кравченком матеріали вже залишилися в публічному просторі. На це звертають увагу українські журналісти та політичні оглядачі: процесуальне рішення можна скасувати, але висунуті публічно звинувачення від цього автоматично не зникають.
Фактично сьогодні існують дві протилежні версії. За версією НАБУ і САП, «Карфаген» - розслідування діяльності злочинної організації, пов'язаної з посадовцями прокуратури, а подальші дії Кравченка – спроба дискредитувати антикорупційні органи. За версією самого Кравченка, операцію використали, щоб отримати доступ до справ щодо керівництва НАБУ і САП та зупинити підготовлені проти них процесуальні рішення.
Публічних доказів, які дозволяли б остаточно підтвердити одну з цих версій і відкинути іншу, наразі недостатньо. Кадрове питання тим часом практично вирішене: парламент дав згоду на звільнення Кравченка, і тепер процедуру має завершити президент.
Але звільнити генпрокурора виявилося значно простіше, ніж закрити конфлікт, який вийшов назовні. Саме в цьому, мабуть, і полягає відкрита Кравченком скриня Пандорри. Коли правоохоронні органи публічно звинувачують одне одного в порушенні закону та зловживанні своїми повноваженнями, під ударом опиняється довіра до всієї системи. І виникає просте питання: кому вірити, якщо самі правоохоронці стверджують, що їхні колеги використовують закон як інструмент боротьби?
Вікторія Чирва
Image by Łukasz Mrowiec from Pixabay