19 серпня 2026 року. Напередодні голосування за нового міністра оборони Михайло Федоров, схоже, дав Володимиру Зеленському останній шанс передумати. У своєму першому великому політичному зверненні після відставки він розкритикував систему управління державою та кадрові рішення, що ґрунтуються на особистій лояльності, хоча прізвища президента так і не назвав. А головне – закликав шукати можливість провести вибори навіть під час війни. Експерти побачили у цьому початок власної політичної гри з прицілом на президентське крісло.
Однак наступного дня після звернення Федорова кадрова історія навколо Міноборони завершилася. Верховна Рада призначила міністром оборони Євгенія Хмару, який після відставки попереднього уряду тимчасово керував відомством. За його кандидатуру проголосували 312 депутатів.
Хмара – кадровий офіцер спецслужб із великим бойовим досвідом. Він близько 15 років служив у СБУ, очолював Центр спеціальних операцій «А», брав участь у бойових діях після початку повномасштабного вторгнення та був одним з учасників операції «Павутина». З січня до липня 2026 року Хмара виконував обов’язки голови СБУ. Перед призначенням міністром його звільнили з військової служби, оскільки за законом Міністерство оборони має очолювати цивільна особа.
У парламенті новий міністр серед пріоритетів назвав посилення ППО, нарощування виробництва української зброї та ефективніше забезпечення війська.
Однак навіть під час голосування у Маріїнському парку тривала акція прихильників Михайла Федорова, які вимагали повернути ексміністра на посаду та закликали депутатів не підтримувати кандидатуру Хмари. Втім, в інформаційному полі цього дня значно більше говорили саме про Федорова. Його звернення активно коментували політологи та політичні експерти, причому схвальних оцінок було небагато – переважала критика.
Політолог Євген Магда побачив у першому політичному виступі Федорова одразу кілька слабких місць. Серед них – сама пропозиція виборів під час воєнного стану, невдалий момент для заяви, відсутність очевидної підтримки політичної команди та головне – відсутність у Федорова досвіду перебування в опозиції.
Водночас експерт звернув увагу ще на одну суперечність: Федоров висуває досить серйозні звинувачення на адресу системи, але не називає людей, які за неї відповідають.
Схожі питання ставить і народний депутат Микола Княжицький: чому Федоров заговорив про проблеми системи лише тепер, хоча був поруч із Зеленським із кампанії 2019 року і працював у всіх його урядах?
Він також нагадує, що тема виборів під час війни регулярно з’являється в російських сценаріях «мирного врегулювання»: виборча кампанія може загострити внутрішню боротьбу, а питання війни та миру — стати предметом політичного торгу.
На думку виконавчого директора Українського інституту майбутнього Вадима Денисенка, заява Федорова – вже «точно початок політичної гри», причому значно ширшої за особисту кампанію ексміністра. Експерт підкреслив, що за місяць після відставки навколо Федорова почали гуртуватися дві групи: частина громадянського та антикорупційного середовища, яка тривалий час не мала власного сильного політичного лідера, і колишні прихильники Зеленського, які шукають нового кандидата.
Тому теза про вибори може бути вигідною Федорову незалежно від того, чи відбудуться вони найближчим часом. Якщо вибори будуть – він отримує можливість конвертувати нинішню популярність у результат. Якщо ні — може нарощувати власне політичне ядро та послаблювати позиції Зеленського.
Голова правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко йде ще далі й називає звернення фактичним переходом Федорова в опозицію. На його думку, завдання-максимум – змінити внутрішньополітичний порядок денний через тему виборів і перехопити ініціативу. У такому разі потенційні президентські вибори можуть перетворитися на референдум про довіру двом політикам – Зеленському і Федорову.
Водночас саме відсутність конкретики залишається одним зі слабких місць нової позиції ексміністра. Політтехнолог Олексій Голобуцький звертає увагу, що за енергійною формою виступу конкретних пропозицій майже немає. Федоров говорить про необхідність виборів, відновлення ролі парламенту, демократії та довіри до держави, але не пояснює, як усе це реалізувати під час війни.
При цьому Голобуцький вважає, що політичний ефект звернення все одно може бути значним: Федоров уже має те, чого давно не було у більшості українських політиків, – людей, готових публічно виходити на його підтримку. А саме звернення, на його думку, може бути адресоване не лише українському виборцю, а й західним партнерам.
Цікаво, що експерти вже шукають для нового Федорова історичні аналоги – і знаходять дуже різні. Наприклад, Вадим Денисенко бачить паралель із Зеленським 2019 року. Головна теза Федорова, на його думку, насправді не про вибори, а про оновлення влади – саме з цим сім років тому прийшов Зеленський. Причому значна частина потенційного електорату нового проекту ексміністра – це якраз колишні прихильники нинішнього президента.
Схожу паралель проводить Фесенко. За його оцінкою, Федоров навіть діє у стилі Зеленського – швидко, рішуче, намагаючись захопити політичну ініціативу, але при цьому має власну перевагу – репутацію технологічного реформатора.
Іншу історичну аналогію пропонує політолог Володимир Сонюк. Він порівнює Федорова з Віктором Ющенком зразка 2003 року: популярний політик ще уникає прямої атаки на чинного президента, тоді як його прихильники вже фактично підштовхують його до боротьби за найвищу посаду.
А політолог Юлія Нікітіна порівнює Федорова з Юлією Тимошенко після Революції Гідності: та, вийшовши з в’язниці, фактично сприйняла Майдан як протест і на свою підтримку. На думку Нікітіної, Федоров ризикує повторити цю помилку, надто тісно пов’язуючи місяць «картонкових» протестів із власною відставкою.
Оцінки різняться, але після цього звернення політичний статус Михайла Федорова очевидно змінився. Місяць тому він був популярним міністром, якого несподівано відправили у відставку. Тепер він уперше сформулював претензії не до окремого рішення, а до самої системи — і запропонував вибори як один зі способів її перезавантаження. Це ще не оголошення президентської кампанії. Але вже й точно не просто образа звільненого міністра.
Вікторія Чирва