22 липня 2026 року. Президент Володимир Зеленський призначив новим Головнокомандувачем Збройних сил України генерал-майора Михайла Драпатого. Це рішення було ухвалене менш ніж за тиждень після початку масових протестів, які спалахнули після звільнення міністра оборони Михайла Федорова. Багато хто вже назвав кадрову зміну першою великою перемогою «картонкового майдану» та свідченням того, що влада все ж змушена реагувати на суспільний тиск.
Відставки Олександра Сирського вимагали вже давно. Йому закидали відсутність зрозумілої стратегії ведення війни, кадрові рішення, проблеми з мобілізацією, а останнім часом – ще й конфлікт із тодішнім міністром оборони Михайлом Федоровим. Напередодні свого звільнення Сирський опублікував велику колонку, в якій відповів практично на всі звинувачення. Він запевнив, що ніколи не вважав свої стосунки з Федоровим конфліктними, наголосив, що стратегія війни не може бути предметом публічних дискусій, відкинув твердження про небажання розвивати безпілотні системи та заявив, що законодавча реформа мобілізації належить до компетенції Міністерства оборони, а не Генерального штабу.
Однак ці пояснення вже не вплинули на загальний суспільний настрій. Після кількох днів дискусій Банкова зробила ставку на людину, чия репутація серед військових майже не викликає суперечок.
43-річний Михайло Драпатий належить до покоління українських командирів, які зробили собі ім'я безпосередньо на полі бою. Для більшості українців його ім'я насамперед асоціюється з легендарним проривом у Маріуполі. У травні 2014 року тоді ще майор Драпатий командував 2-м механізованим батальйоном 72-ї окремої механізованої бригади, який отримав наказ прорватися до захопленого бойовиками міського управління міліції та звільнити заручників. Саме тоді бронемашина його підрозділу буквально перелетіла через барикаду проросійських бойовиків. Це відео стало одним із символів початку російсько-української війни.
Того ж літа Драпатий керував проривом українських підрозділів із так званого Ізваринського котла. Попри оточення та постійні обстріли з території Росії, йому вдалося вивести близько 260 військовослужбовців і понад три десятки одиниць бронетехніки. Ця операція досі вважається однією з найуспішніших у кампанії 2014 року.
Згодом були командування 58-ю окремою мотопіхотною бригадою, участь у звільненні правобережної Херсонщини, керівництво оперативно-тактичними угрупованнями «Луганськ» і «Харків», командування Сухопутними військами та Об'єднаними силами ЗСУ. Практично на кожному етапі його направляли саме туди, де ситуація була найскладнішою. Не випадково серед військових за ним закріпилася репутація своєрідного «пожежника фронту».
Втім, чи не найбільше про характер генерала говорить інший епізод. У червні 2025 року після російського удару по навчальному центру на Дніпропетровщині, внаслідок якого загинули 12 військових і ще близько 60 були поранені, Драпатий, тодішній командувач Сухопутних військ України, подав рапорт про відставку, взявши на себе відповідальність за трагедію. Хоча безпосередньо організацією роботи полігону він не керував, цей крок багато хто назвав прикладом офіцерської честі та готовності відповідати за своїх підлеглих.
Призначення Драпатого практично одразу викликало хвилю схвальних відгуків. Волонтер та керівник однойменного фонду Сергій Притула назвав це «безперечно чудовою новиною», однак застеріг від надмірних очікувань. За його словами, кадрова заміна сама по собі не вирішить проблем мобілізації, не стабілізує фронт і не змінить ситуацію за кілька днів. Новому головнокомандувачу знадобиться час, щоб сформувати власну команду й ухвалити необхідні кадрові рішення.
Схожу думку висловив військовий оглядач Ігаль Левін. Він наголосив, що Драпатий, як свого часу і Сирський, отримує армію у надзвичайно складний момент війни. Попереду на нього чекають непрості рішення, а тому суспільству не варто створювати нового кумира лише для того, щоб згодом так само швидко його розчаровано скидати з п'єдесталу.
Політолог Віталій Бала звернув увагу на іншу рису нового головкома – готовність брати на себе відповідальність. Саме це, на його думку, є принциповою відмінністю між Драпатим і його попередником.
Фактично всі оцінки сходяться в одному: Драпатий має високий авторитет серед військових, вважається професійним бойовим командиром і людиною бездоганної репутації. Водночас навіть ті, хто щиро вітає його призначення, визнають: жоден головнокомандувач не здатен змінити перебіг війни за кілька днів чи навіть тижнів.
Частина оглядачів уже застерігає від надмірної ейфорії. На їхню думку, всенародна підтримка може стати для нового головнокомандувача не лише перевагою, а й джерелом політичних ризиків. Журналіст Сергій Руденко звернув увагу, що сьогодні Драпатий користується величезною довірою суспільства, і висловив сподівання, що це не повторить історію Валерія Залужного. «Ще позавчора співали: "Батько наш – Залужний", а завтра вже співатимуть: "Батько наш – Драпатий". Зеленський цього просто не витримає», – написав він.
Ця оцінка відображає побоювання, які дедалі частіше звучать у політичному середовищі. Історія із Валерієм Залужним показала, що надзвичайна популярність військового керівника може перетворитися для влади на політичний виклик. Саме тому перед Драпатим стоїть не лише суто військове, а й складне політичне завдання: зберегти довіру суспільства, не ставши при цьому заручником власної популярності. Це питання вже активно обговорюється в контексті попереднього досвіду взаємин між президентом і генералом Залужним.
До речі, колишній головком також відреагував на призначення Михайла Драпатого. Він назвав нового головнокомандувача «людиною честі» і наголосив, що для військового честь дорожча за будь-які посади та нагороди. На думку Залужного, попереду на Драпатого чекають надзвичайно складні випробування, значно важчі, ніж може здаватися сьогодні.
Водночас він висловив переконання, що людині честі «ніколи не буде соромно», адже вона керується не особистими амбіціями, а насамперед почуттям обов'язку.
У зв’язку зі зміною головкома постало ще одне кадрове питання: чи повернуть Михайла Федорова? Від самого початку однією з головних версій звільнення міністра оборони називали його конфлікт із тодішнім головнокомандувачем Олександром Сирським. Якщо однією з головних причин кадрової кризи справді був конфлікт між тодішнім головнокомандувачем Олександром Сирським і міністром оборони Михайлом Федоровим, то після призначення Драпатого ця перешкода фактично зникла.
На користь можливого повернення Федорова свідчить і публічна позиція самого Драпатого. Ще до призначення головнокомандувачем він відкрито підтримав зміни, які розпочав у Міністерстві оборони Михайло Федоров. Генерал заявив, що за останні пів року оборонне відомство стало для війська справжнім партнером: командирів почали більше слухати, рішення ухвалювалися швидше, а ініціативи, які народжувалися безпосередньо на фронті, отримували реальну підтримку. Водночас він визнав, що багато перетворень доводилося впроваджувати всупереч старій системі, а не завдяки їй, і наголосив: командири не мають права мовчати про проблеми, коли їхня ціна – людські життя.
Тим більше, що, за інформацією українських ЗМІ, сам Федоров не погодився на жодну з альтернативних посад у Кабінеті Міністрів. Попри підготовку спеціально створеного для нього Міністерства інновацій, він нібито готовий повернутися лише на посаду міністра оборони.
Чи скористається Банкова цією можливістю, поки що сказати важко. Однак після призначення Драпатого розмови про можливе повернення Федорова до Міністерства оборони вже не виглядають безпідставними.
Втім, незалежно від того, чи відбудуться нові кадрові зміни в уряді, головне рішення вже ухвалене. Відтепер саме Михайло Драпатий відповідатиме за українське військо у, мабуть, найважчий період війни. Він приходить на посаду з величезним кредитом суспільної довіри, бездоганною репутацією бойового командира та дуже високими очікуваннями. Чи вдасться йому їх виправдати, покаже лише фронт.
Вікторія Чирва
На фото Офісу Президента України: М. Драпатий, перший праворуч.