Дискусія про вплив українського сільського господарства на польський агропродовольчий сектор дедалі частіше стає елементом поточних політичних суперечок, а не предметом змістовного економічного аналізу. У польському публічному просторі Україну нерідко представляють насамперед як загрозу для вітчизняних виробників. Проте такий підхід надмірно спрощує реальність і не враховує ширший контекст взаємної торговельної залежності та стратегічних інтересів Польщі.
Польське сільське господарство та харчова промисловість не є повністю самодостатніми щодо білкової та олійної сировини, яка використовується для виробництва кормів, а відтак - м’яса, молока та іншої продукції тваринного походження. Уже багато років Польща імпортує значні обсяги цих компонентів, переважно з країн Південної Америки. В умовах зростаючої геополітичної нестабільності та дедалі менш передбачуваних глобальних ланцюгів постачання це рішення пов’язане із суттєвими ризиками. У цьому контексті Україна, безпосередній сусід Польщі та один із найбільших виробників білкових і олійних культур у Європі, може розглядатися не лише як конкурент, а й як важливий елемент регіональної сировинної безпеки.
Аграрні відносини між Польщею та Україною не обов’язково мають ґрунтуватися виключно на конкуренції, адже економіки обох держав значною мірою є взаємодоповнювальними. Україна володіє потужним сировинним потенціалом і близько 32 мільйонами гектарів сільськогосподарських угідь, тоді як Польща протягом багатьох років розвиває свої переваги у сфері переробки харчових продуктів, експорту готової продукції, логістики та організації сучасних ланцюгів постачання. Це означає, що обидві країни могли б спільно формувати регіональну систему виробництва й переробки продовольства, а не сприймати одна одну виключно як суперників.
Варто також пам’ятати, що торговельні відносини між Польщею та Україною є багатовимірними. Польща експортує на український ринок сільськогосподарську техніку, добрива, засоби захисту рослин, насіннєвий матеріал, технологічне обладнання та ноу-хау. Водночас вона постачає до України значні обсяги м’ясної та молочної продукції, а також кондитерських виробів. Важливо, що сальдо торгівлі агропродовольчою продукцією вже багато років залишається позитивним для Польщі. Це означає, що співпраця з Україною приносить польській економіці реальні вигоди у вигляді нових робочих місць, бюджетних надходжень і зміцнення позицій польських компаній у регіоні.
У цьому світлі односторонні торговельні обмеження щодо України важко вважати стратегічним рішенням. Вони можуть дати короткостроковий політичний ефект, однак у довгостроковій перспективі послаблюють передбачуваність економічних відносин, підвищують ризик заходів у відповідь і підривають довіру, необхідну для розвитку співпраці. Тим часом інтеграція України до Європейського Союзу та майбутнє відновлення її економіки відкривають перед Польщею широкі можливості у сферах логістики, переробної промисловості, інфраструктури й агропродовольчих технологій.
Завдяки своєму географічному розташуванню, досвіду та компетенціям саме польські компанії можуть стати природними партнерами цього процесу.
Отже, головне питання полягає не в тому, чи буде Україна присутня на європейському аграрному ринку, вона вже є його важливим учасником. Справжній виклик полягає в тому, чи зможе Польща сприйняти цей факт як стратегічну можливість, а не лише як політичну проблему. Замість того щоб будувати політику на страху перед конкуренцією, варто робити ставку на співпрацю, яка здатна зміцнити продовольчу безпеку регіону, посилити позиції польської переробної промисловості та створити новий імпульс розвитку для економік обох країн. Саме здатність будувати партнерство, а не короткострокова риторика загроз, може визначити майбутнє місце Польщі й України на європейському агропродовольчому ринку.
Сергій Горлач
Голова Комітету з питань сільського господарства
Image by Felix Mittermeier from Pixabay