23 квітня 2026 року. Бронювання працівників, яке мало рятувати економіку під час війни, поступово перетворюється на окремий ринок – із посадами на продаж, фіктивними працівниками і ціною за відстрочку. Поки одні платять за право не йти до війська, держава намагається знайти нову модель, яка одночасно втримає бізнес і не зруйнує принцип справедливості.
Запуск повноцінної системи бронювання через «Дію» восени 2024 року мав розв’язати дві задачі: не допустити зупинки критично важливих підприємств і зберегти мобілізаційний баланс. Однак уже за півтора року стало видно, що цей механізм породив цілу систему зловживань – із власною логікою, посередниками, тарифами і корупційними ризиками.
У Харкові понад сімдесят чоловіків отримали законне бронювання як «учителі», не провівши жодного уроку. На Одещині на комунальному підприємстві, яке мало розчищати завали після обстрілів, фіктивно оформили 90 людей і нарахували їм майже 15 млн грн зарплати; частина з них отримала ще й відстрочку від призову. В обох випадках бронювання стало не засобом збереження реального працівника, а товаром, який можна оформити через потрібну установу. І це лише кілька кричущих випадків: таких справ по країні вже сотні, а реальний масштаб – імовірно значно більший.
У цьому і є головна зміна. Якщо раніше заробляли на тендерах, держмайні чи дозволах, то тепер – на можливості працювати в установі, яка дає право на бронювання. І тут не випадково в центрі багатьох схем опиняються саме державні та комунальні підприємства, установи й заклади. За аналізом судового реєстру, з понад 1 150 кримінальних проваджень, де йдеться про фіктивне працевлаштування після запуску нової системи, у 292 випадках вдалося встановити конкретну юридичну особу, а майже в половині цих справ ідеться саме про держсектор або підприємства з державною часткою.
Причина зрозуміла: право на бронювання мають не всі. Підприємство повинне отримати статус критично важливого, працювати на оборонно-промисловий комплекс або забезпечувати потреби ЗСУ та відповідати визначеним критеріям. За чинною моделлю для більшості таких компаній базова квота становить 50% військовозобов’язаного персоналу, а в окремих галузях або за рішенням міжвідомчої комісії вона може бути збільшена – до 62%, 67%, 82% і навіть до 100%. Стовідсоткове бронювання передбачене, зокрема, для підприємств ВПК, енергетики та окремих територій, де ведуться або можливі бойові дії. Саме ця різниця в статусах і квотах і створює ґрунт для торгівлі «місцями» у правильних структурах.
Суми за продаж місця у штаті організації називають різні. В одних справах ішлося 800 чи 950 доларів, в інших – про значно дорожчі домовленості. Але важливіше інше: шкода тут подвійна. Фіктивний працівник отримує не тільки відстрочку від мобілізації, а й зарплату з бюджету або з ресурсів підприємства, тобто корупційна схема починає напряму коштувати грошей платникам податків і самій економіці.
Не менш показовою є реакція системи правосуддя. Із 1 151 провадження лише 45 завершилися вироками. Усі вони обвинувальні, але жоден не закінчився реальним ув’язненням: 21 фігурант отримав умовне покарання, решта – штрафи або інші м’які санкції. Тобто ризик для учасників схеми залишається відносно низьким. До того ж багато таких вироків є результатом угод зі слідством: обвинувачений визнає вину, справа швидко доходить до вироку, а суд призначає іспитовий строк або штраф. У підсумку система формально реагує, але не створює відчутного стримувального ефекту.
Було б помилкою зводити все лише до корупції. Ринок бронювання має й економічне підґрунтя: через гострий дефіцит кадрів він став для бізнесу інструментом виживання. Держава це визнає і намагається налаштувати систему. За словами заступника міністра економіки Віталія Кіндратіва, оновлена модель передбачає сім критеріїв, із яких підприємству потрібно мати щонайменше три, щоб отримати право бронювати до 50% працівників (якщо воно не належить до ОПК).
Водночас навіть у цифровій системі з’явилися лазівки. Частина компаній бронювала не всіх працівників одразу, а тримала частину «в резерві» — щоб у разі перевірки ТЦК швидко подати їх на бронювання, тим самим забезпечивши їм відстрочку від мобілізації. Саме для цього держава запровадила додаткову перевірку: після подання заявки бронювання підтверджується не одразу, а протягом 72 годин – цей час потрібен, щоб звірити дані людини в реєстрах і унеможливити такі маніпуляції.
Паралельно Верховна Рада і профільний комітет шукають свій спосіб впорядкувати цей ринок. Один із варіантів, який зараз активно обговорюється, – модель бронювання через рекрутинг. Її суть у тому, що підприємство зможе зберегти ключового працівника, якщо допоможе залучити до служби кількох нових людей – три, п’ять або навіть десять добровольців за одного заброньованого. Як пояснює голова підкомітету з державної безпеки, оборони та оборонних інновацій «оборонного» Комітету Верховної Ради Федір Веніславський, ідея полягає в тому, щоб бізнес не просто фінансово «викуповував» працівника, а реально компенсував державі мобілізаційний ресурс. За задумом, це має посилювати армію і водночас зберігати критичні кадри для економіки.
Логіка цієї моделі зрозуміла: держава намагається відповісти на головне суспільне запитання – справедливість. Пряма плата за бронь виглядала б як привілей для заможних і суперечила б принципу рівності перед законом. Натомість схема через рекрутинг подається як баланс: замість одного мобілізованого держава отримує кількох нових військових, а бізнес — можливість не втратити фахівця. Проте навіть у такому вигляді проблема повністю не зникає. Очевидно, що реалізувати таку модель легше буде великим компаніям із грошима, зв’язками та кадровими можливостями. Отже, ризик нерівності не зникає, а просто змінює форму.
У підсумку бронювання стало самостійним фактором ринку праці, економічної стабільності й корупційних ризиків. А отже, і врегульовувати його доведеться не косметично, а в межах державної політики – з жорсткішими запобіжниками, зрозумілими правилами і чесною відповіддю на запитання, де закінчується підтримка економіки і починається торгівля правом не воювати.
Вікторія Чирва
Image by Valentin Baciu from Pixabay