24 квітня 2026 року. Попри те, що з аварії на Чорнобильській АЕС минуло 40 років, Чорнобиль досі залишається загрозою – насамперед через воєнні ризики. Йдеться про безпеку атомної станції та ризик втрати контролю над нею.
Мені було 8 років, коли «бахнув» Чорнобиль. Тоді ми не до кінця розуміли, що відбувається (як, зрештою, і вся країна). Щойно стало відомо, яка серйозна біда трапилася, нас з 5-річною сестрою терміново відвезли до бабусі на Дніпропетровщину – подалі від токсичного Києва. Мама згадує, що такої порожньої столиці вона ніколи не бачила – на вулицях не залишилося жодної дитини. А через 7 років, коли діти 1986 року народження мали йти до школи, у навчальних закладах були порожні класи – жінки просто боялися народжувати у «чорнобильський» рік.
Але наслідки тієї трагедії люди відчувають і досі. Ті кілька днів, які радянська влада приховувала масштаби катастрофи, багатьом коштували здоров’я або навіть життя. Проблеми зі щитоподібною залозою, ризик лейкемії, понижений імунітет – це лише кілька наслідків того, що дітям довелося перебувати поблизу Чорнобиля у перші дні після аварії. Термін «чорнобильські діти» був зрозумілий усім, адже означав цілий букет супутніх хвороб.
Роковини трагедії – привід нагадати, чим є Чорнобиль сьогодні. Це діючий, складний і дорогий у підтримці інфраструктурний об’єкт, який водночас залишається фактором ризику, великим соціальним зобов’язанням держави і аргументом у глобальній дискусії про ядерну безпеку.
Чорнобильська АЕС давно не виробляє електроенергію – останній енергоблок зупинено ще у 2000 році. Але, як підкреслюють самі фахівці станції, вона продовжує існувати як об’єкт, що споживає енергію і потребує постійного обслуговування. Усередині об’єкта “Укриття” залишаються паливовмісні матеріали, і саме їхня наявність визначає головне: станція не є ліквідованою у повному сенсі і ще десятиліттями потребуватиме контролю.
Ключовим елементом безпеки залишається новий безпечний конфайнмент – арка, яка накриває зруйнований четвертий енергоблок. Саме навколо нього сьогодні концентрується значна частина робіт і ризиків. Після влучання російського дрона у лютому 2025 року конструкція втратила проектну герметичність. Водночас, за офіційними даними станції, критичних пошкоджень несучих елементів не зафіксовано, а рівень радіації на проммайданчику залишається в межах контрольних показників. Це означає, що об’єкт перебуває у керованому стані, але вже не відповідає тим параметрам безпеки, на які був розрахований.
На жаль, через війну Чорнобиль повернувся з категорії «післяаварійного проєкту» у категорію “потенційного ризику”. На станції прямо говорять, що демонтаж нестабільних конструкцій, який планувався як один із наступних етапів, відкладено на невизначений термін. Тобто процес, який і так був розрахований на десятиліття, майже зупинився.
Паралельно ЧАЕС виконує інші критичні функції. На її території працює сховище відпрацьованого ядерного палива, здійснюється поводження з радіоактивними відходами, ведеться постійний радіаційний моніторинг. З 2023 року на майданчику постійно присутня місія МАГАТЕ, що є прямим наслідком подій 2022 року, коли станція п’ять тижнів перебувала під контролем російських військових.
Оцінки експертів у 2026 році звучать значно жорсткіше, ніж ще кілька років тому. Якщо раніше Чорнобиль розглядали як завершену трагедію з довгими наслідками, то зараз його все частіше описують як незавершений процес, «міну сповільненої дії». Фахівці наголошують: наявність паливовмісних матеріалів і складність робіт означають, що об’єкт зберігає потенційну небезпеку. Іншими словами, це наразі керований, але актуальний ризик.
Соціальний вимір Чорнобиля і через 40 років залишається масштабним. За різними оцінками, через ліквідацію наслідків аварії пройшло понад 600 тисяч людей. Скільки з них залишилося живими сьогодні, достеменно невідомо, але очевидно, що йдеться вже про меншість. Сьогодні в Україні на обліку перебуває понад 1,25 мільйона осіб, які мають статус постраждалих від аварії. У 2026 році держава виділила на соціальні виплати та пенсії для них 27 млрд грн.
До 40-х роковин передбачено низку урядових заходів – традиційні вшанування, конференції, дискусії та переговори про гроші на відновлення конфайнменту. Виставки в Києві й Відні теж нагадування, що історія Чорнобиля досі не закінчена. Київ фактично звертається до партнерів із чітким запитом: допомагати із захистом таких об’єктів, щоб не допустити повторення подібних ситуацій.
Говорячи про Чорнобиль, не можна не згадати один з його символів – Рудий ліс, який і досі залишається однією з найбільш забруднених ділянок навколо Чорнобильська АЕС. Після аварії сосни там фактично “згоріли” від радіації і стали рудими, звідси й назва. У перші тижні після вибуху ця територія майже спорожніла: частина тварин загинула від високих доз, частина – просто пішла з зони. Тоді ж були серйозні побоювання, що тут сформується «зона мутацій» із дивними, нежиттєздатними формами життя.
На щастя, цього не сталося. Масових мутацій, які можна побачити «на око», у природі тут не закріпилося. З часом територія знову заповнилася тваринами. Зараз у зоні живуть вовки, лосі, кабани, рисі, лисиці, багато птахів. Окремо – коні Пржевальського, яких завезли вже після аварії, і вони добре прижилися. За спостереженнями, чисельність деяких видів навіть вища, ніж поза зоною – головним чином через відсутність людини. Тож Рудий ліс сьогодні – це не “аномалія” у звичному розумінні, а дика природа, яка повернулася на місце, де її ніхто не турбує: нормальні тварини, які живуть у ненормальних умовах.
Тож Чорнобильська атомна станція сьогодні – це одночасно технічний об’єкт, який потребує постійної роботи і фінансування, джерело потенційного ризику та політичний і міжнародний символ, що набув нового значення в умовах війни. Трагічна історія Чорнобиля почалася 26 квітня 1986 року. І через 40 років ми можемо констатувати, що вона досі триває.
Вікторія Чирва
Image by Denis Reznik from Pixabay