15 квітня 2026 року. Початок року для української металургії виявився різким і болючим. Після запуску механізму вуглецевого коригування імпорту в ЄС (CBAM) експорт до європейського ринку почав стрімко просідати. Уже в січні–лютому постачання довгого прокату впали на 64% у річному вимірі, а загальний експорт сталі скоротився на 14% — і це лише перші наслідки нових правил.
Найпоказовішим сигналом стало рішення одного з ключових гравців ринку – «АрселорМіттал Кривий Ріг» – повністю зупинити відвантаження до Євросоюзу. Для компанії це був ринок, який будувався роками, але після 1 січня 2026 року він фактично закрився через нові правила.
Ще на етапі підготовки до запуску CBAM галузеві експерти попереджали, що цей механізм змінює умови торгівлі з ЄС. Йдеться не лише про додатковий платіж, а про системне врахування вуглецевого сліду продукції. На практиці це означає зростання витрат для українських виробників – за окремими оцінками, приблизно на €10–15 на тонну залежно від параметрів виробництва.
Додатковий тиск створює і сама архітектура механізму. Європейські імпортери вже вимагають резервувати кошти під майбутні CBAM-платежі, фактично заморожуючи капітал на строк до півтора року. Вартість таких сертифікатів коливається у діапазоні $67–90 за тонну, що ускладнює планування витрат.
У результаті компанії почали втрачати контракти. «Метінвест» уже недорахувався замовлень на понад 240 000 тонн продукції і не зміг реалізувати плани з експорту близько 600 000 тонн чавуну до ЄС. Під загрозою опинився і сегмент плоского прокату обсягом до 2 млн тонн.
Реакція ринку була миттєвою: після запровадження додаткових CBAM-платежів на рівні $60–90 за тонну покупці почали скасовувати замовлення на перший квартал 2026 року – загалом близько 300 000 тонн.
Втрата ринку збуту швидко вдарила по виробництву. На вже згаданому «АрселорМіттал Кривий Ріг» призупинили роботу окремих цехів, а скорочення персоналу сягнуло щонайменше 3400 працівників.
Окрема проблема – технічна. Європейський Союз досі не визнав українських верифікаторів викидів, тоді як використання дефолтних показників може суттєво спотворювати реальну картину. Наприклад, для українських безшовних труб встановлено рівень 2,6 т CO₂ на тонну, тоді як фактичні показники окремих виробників становлять близько 110 кг. Така різниця прямо впливає на розмір платежів і конкурентоспроможність продукції.
У довгостроковій перспективі навантаження лише зростатиме, зокрема, через можливе розширення дії CBAM ще приблизно на 180 товарних позицій. За оцінками GMK Center, для довгого прокату витрати за CBAM можуть досягти €112 за тонну у 2029 році та €173 – у 2030-му. Для плоского прокату цей показник може зрости до €198 за тонну, а для чавуну – до €183.
За такого сценарію лише через скорочення експорту металопродукції падіння ВВП України до 2030 року може сягнути 2,1%, а під загрозою опиняється робота двох із п’яти діючих металургійних комбінатів.
Ситуація ускладнюється структурою експорту, яка за останні роки стала критично залежною від ЄС. Якщо у 2021 році частка європейського ринку становила 37%, то у 2025-му вона зросла до 79%. В абсолютних обсягах це 3,5 млн тонн поставок до Євросоюзу проти лише 1 млн тонн до інших регіонів. Фактично ЄС став основним ринком збуту для української металургії. І будь-які зміни регуляторної політики ЄС безпосередньо визначають стан галузі.
При цьому сам підхід Євросоюзу до вуглецевого регулювання не є новим – про його запровадження бізнес говорив і готувався до нього протягом кількох років. Тому нинішня ситуація для українських металургів – це не стільки несподіваний бар’єр, скільки наслідок обраного курсу.
Орієнтація на європейський ринок означає не лише доступ до нього, а й повну адаптацію до його правил – жорстких, дорогих і однакових для всіх. У цих умовах вирішальним є те, наскільки українські виробники готові працювати за правилами ЄС.
Вікторія Чирва
Image by Boris Bukovský from Pixabay