14 квітня 2026 року. Росіяни знову атакували Ізмаїльський порт – один із ключових вузлів українського експорту через Дунай. Ворог не полишає спроб зруйнувати портову логістику: від складів і елеваторів до причалів, енергетики та судноплавства. Адже кожен такий удар б’є по здатності України стабільно постачати продукцію на зовнішні ринки.
Упродовж березня-квітня 2026 року Ізмаїл і прилегла інфраструктура вже неодноразово потрапляли під удари – зокрема по енергетичних об’єктах, що безпосередньо впливало на перевалку вантажів і роботу терміналів. Причому нинішнього року тиск на порти різко посилився. Як заявив віцепрем’єр-міністр з відновлення – міністр розвитку громад та територій Олексій Кулеба,
з початку року Росія здійснила вже понад 180 атак на портову інфраструктуру Одеси і Чорноморська, тоді як за весь 2025 рік таких ударів було близько 150.
Ворог збільшує кількість БпЛА під час масованих атак і б’є не лише по самих портах, а й по всій пов’язаній інфраструктурі – складах, перевантажувальних майданчиках, підходах і енергетиці. Стратегія не нова – фаза цілеспрямованих ударів по портовій інфраструктурі України почалася у 2023 році, після виходу Росії з Чорноморської зернової ініціативи. Але якщо на початку основний тиск припадав на великі порти Чорного моря, то згодом акцент змістився на альтернативні маршрути – передусім дунайські. Саме вони стали критично важливими для експорту зерна, олії та інших товарів, і саме тому опинилися під системним тиском.
У 2025–2026 роках характер атак змінився. Йдеться вже не лише про фізичне знищення інфраструктури, а про системне зниження її ефективності.
Уражаються склади та елеватори – і тоді вантаж втрачається ще до відправлення. Б’ють по енергетиці – і порт працює повільніше або частково зупиняється. Пошкоджуються причали та судна – виникають затримки, зміщуються графіки, накопичуються черги. У результаті навіть без повної руйнації інфраструктури логістика починає працювати з перебоями.
Відповідно, Україна отримує не лише прямі збитки від руйнувань, але й втрати від порушення логістики: зриви контрактів, простої, недоотриману виручку. За окремі періоди 2025 року втрати експортних доходів вимірювалися сотнями мільйонів доларів. Паралельно зростають витрати на страхування суден і вантажів, дорожчає фрахт, збільшується час доставки. У підсумку ризик стає частиною вартості українського експорту, знижуючи його конкурентоспроможність.
Окремий вимір цієї ситуації – безпека людей, які забезпечують роботу портів. На тлі зростання кількості атак держава і бізнес змушені перебудовувати операційні процеси. На території портів облаштовуються укриття безпосередньо біля робочих зон, змінюються графіки змін, впроваджуються протоколи швидкого реагування на повітряні тривоги. Працівники фактично працюють у режимі постійної загрози, а сама логістика – у режимі безперервної адаптації.
Водночас українські порти змушені підлаштовуватися під умови війни і перебудовувати свою роботу. Рух суден жорстко регламентується і відбувається за визначеним графіком, із попередньою перевіркою ще до входу в акваторію.
Час перебування суден у портах мінімізується, щоб знизити ризики під час атак. У водах застосовуються інженерні рішення для протидії мінній небезпеці, а інфраструктура доповнюється мобільними укриттями для персоналу.
Координація з підрозділами протиповітряної оборони стала постійною частиною роботи портів. Кількість мобільно-вогневих груп зростає, доукомплектовуються екіпажі перехоплювачів, нарощуються засоби РЕБ і координація з військовими. Після серії кібератак частину критичних процесів переведено на резервні канали зв’язку, щоб зменшити залежність від цифрових систем. За словами Олексія Кулеби, комплекс заходів з посилення захисту вже дає результат: ефективність збиття ворожих дронів та ракет останнім часом зросла на 25–35%. Досвід України настільки успішний, що привернув увагу лідерів країн Перської затоки – вони почали вивчати, як українські порти забезпечують роботу в умовах постійних загроз.
Атака на порт в Ізмаїлі – не перша і точно не остання. Однак ворогу вже не вдається захопити порти зненацька, як кілька років тому. Зростає ефективність протиповітряної оборони, вдосконалюються процедури безпеки, бізнес і держава швидше відновлюють пошкоджену інфраструктуру. Це не знімає загроз, але робить їх менш дошкульними і дозволяє системі працювати навіть у таких умовах.
Вікторія Чирва