1 квітня 2026 року. Навесні 2026 року на українському банківському ринку почав формуватися новий сегмент – продаж готових банків як активу. Показовим сигналом стала угода з купівлі PINbank польською фінтех-компанією ZEN.com: іноземний платіжний сервіс, який раніше працював без банківської ліцензії, вирішив зайти на ринок саме через придбання готової установи.
ZEN.com – один із помітних гравців європейського фінтех-ринку, який надає послуги рахунків, переказів і валютних операцій у десятках країн. Досі компанія не розвивала банківський бізнес і не заявляла про наміри отримувати банківську ліцензію. Вихід в Україну планувався як запуск платіжного сервісу, однак обмеження на видачу нових ліцензій фактично підштовхнули компанію до іншого рішення – купівлі банку.
PINbank у цьому випадку став не стільки інвестицією у класичний банкінг, скільки точкою входу в регульовану фінансову систему. Йдеться про невелику установу з часткою на ринку на рівні статистичної похибки, яка раніше належала підсанкційному російському бізнесмену і була виведена з ринку. За оцінками учасників ринку, вартість угоди могла становити близько 170 млн грн, що перевищує стартову оцінку. Водночас новий власник змушений буде вкладати додатковий капітал, аби привести банк у відповідність до нормативів.
Фактично це означає, що інвестор купує не стільки діючий бізнес, скільки інфраструктуру: ліцензію, юридичну оболонку і можливість працювати в межах банківського регулювання. Для фінтех-компанії це відкриває доступ до ширшого спектра операцій, ніж дозволяє платіжна ліцензія, і дає змогу швидше масштабуватися.
Угода ZEN.com – продовження тренду останніх місяців. Напередодні інший іноземний гравець, естонська Iute Group, придбав збанкрутілий «РВС банк» і вже встиг його докапіталізувати. Таким чином, за короткий час на ринку з’явилися одразу два приклади, коли іноземні компанії заходять у банківський сектор через купівлю проблемних активів.
Паралельно на продаж виставляються й інші банки – як ті, що були виведені з ринку, так і ті, власники яких змушені шукати покупців через конфлікти з регулятором. Одним із показових прикладів цього процесу стала історія навколо банку «Авангард»: Національний банк України вимагає від власників групи ICU продати актив після того, як визнав ділову репутацію бенефіціарів – Макара Пасенюка та Костянтина Стеценка – такою, що не відповідає вимогам. Підставою для цього, зокрема, стала ситуація, що виникла в перші місяці повномасштабної війни, коли держава виводила з ринку «дочки» російських держбанків: частина облігацій внутрішньої державної позики, які належали цим установам, опинилася на рахунках, пов’язаних із ICU та «Авангардом». Через прогалини в процедурі їх передачі державі значний обсяг ліквідності залишався в обігу і міг використовуватися для операцій на фінансовому ринку, що й викликало питання у регулятора. Фактично це означає втрату контролю над установою і необхідність знайти нового власника. Регулятор не погодив продовження строків для завершення угоди, що лише підвищило тиск на продавців. Серед потенційних покупців називають великі небанківські компанії – зокрема «Нову пошту» та Rozetka.
При цьому сам «Авангард» є типовим прикладом банку нового типу: без роздрібної мережі, без масового клієнта, з фокусом на фінансові ринки. Його головна цінність — не бізнес у класичному розумінні, а ліцензія та інфраструктура. Саме це і пояснює інтерес до нього з боку великих компаній, які бачать у банку інструмент для розвитку власних фінансових сервісів.
Важливо, що інтерес до банківських активів формується навіть попри їхню очевидну проблемність. Потенційні покупці оцінюють не стільки поточний стан банку, скільки можливість використати його як платформу для власних сервісів. Це підтверджується і складом зацікавлених сторін: поряд із банками, які розширюються через поглинання, до угод придивляються платіжні сервіси, лізингові компанії та інфраструктурний бізнес.
На цьому тлі особливо показовим є попит, який формується навіть у складних умовах. Війна, валютні обмеження, заборона на виплату дивідендів і підвищене податкове навантаження не знижують інтерес до банківських активів. Навпаки, у певному сенсі вони його підсилюють: обмеження і ризики знижують вартість входу, а отже роблять такі угоди привабливішими для стратегічних інвесторів.
У результаті формується нова модель ринку. Банки більше не сприймаються як самостійний бізнес, який потрібно роками розвивати з нуля. Вони стають інструментом – частиною ширшої інфраструктури. Для великих компаній це спосіб контролювати фінансові потоки, створювати власні платіжні рішення, запускати кредитні продукти і будувати замкнуті екосистеми.
Вікторія Чирва
Image by Bilal AHMAD from Pixabay