24 березня 2026 року. В Україні запускають національну систему фудбенкінгу. Це механізм, який уже давно працює в Європі та дозволяє перетворювати непродані, але придатні продукти на ресурс соціальної підтримки. Йдеться не лише про допомогу мільйонам людей, а й про економіку: сьогодні через утилізацію харчових надлишків країна щороку втрачає майже 10 млрд грн. Нові правила для бізнесу мають змінити цю модель – і повернути ці ресурси в обіг.
Щороку в Україні утилізується до 2,5–2,7 млн тонн продуктів харчування – це близько 15–20% від загального обсягу виробництва і споживання. Значна частина цієї їжі залишається придатною до споживання, однак через відсутність системного механізму перерозподілу вона списується і знищується. Прямі витрати на утилізацію таких обсягів оцінюються приблизно у 9,6 млрд грн на рік, що формує відчутний економічний тиск як на бізнес, так і на державу.
На цьому тлі уряд разом із профільними організаціями запускає національну систему фудбенкінгу – інфраструктуру, яка має перетворити харчові надлишки з джерела витрат на ресурс соціальної підтримки. Йдеться про створення мережі банків продовольства, які централізовано прийматимуть непродані, але безпечні продукти від виробників і ритейлу, забезпечуватимуть їх сортування, зберігання та подальший розподіл серед соціально вразливих груп.
Економічний ефект від впровадження цієї моделі складається з кількох компонентів. Передусім – це скорочення витрат на утилізацію, які нині наближаються до 10 млрд грн щорічно. Навіть часткове перенаправлення продуктів дозволить зменшити ці втрати. На першому етапі держава розраховує залучити до системи до 50% нереалізованих обсягів, а в перспективі – досягти рівня близько 80%, що відповідає європейським практикам.
Окремий ефект пов’язаний зі зниженням навантаження на державний бюджет у частині соціальної підтримки. Станом на сьогодні близько 12,7 млн українців потребують гуманітарної допомоги, і система фудбенкінгу може частково закрити цей запит за рахунок вже наявних ресурсів ринку, без додаткового бюджетного фінансування. У контексті того, що домогосподарства витрачають до 84% своїх бюджетів на базові потреби, доступ до продуктів харчування залишається ключовим соціальним фактором.
Важливо, що Україна фактично імпортує модель, яка вже довела свою ефективність у Європі. Зокрема, у Польщі діє розгалужена система банків продовольства, об’єднана у національну федерацію, яка включає понад 30 регіональних центрів і співпрацює з тисячами благодійних організацій. Її модель базується на зборі так званих «нехарчових для ринку» продуктів — товарів із пошкодженою упаковкою або коротким строком придатності, які залишаються безпечними. Після цього вони централізовано сортуються і передаються місцевим партнерам – від соціальних служб до благодійних кухонь. За такою моделлю у Польщі щороку вдається рятувати десятки тисяч тонн продуктів і забезпечувати продовольчою допомогою близько 1,5 млн людей.
Ключова зміна для України закладена і в регуляторній площині. Передбачається ухвалення окремого закону про банки продовольства, а також коригування податкового та екологічного законодавства.
Йдеться, зокрема, про створення фінансових стимулів для бізнесу, які зроблять передачу продуктів економічно вигіднішою за їх утилізацію. Паралельно обговорюється впровадження європейської практики подвійного маркування термінів придатності — розмежування між критичним строком безпеки та рекомендованим строком споживання.
Для виробників і ритейлу це означає зміну підходу до управління залишками. Замість прямого списання продуктів бізнес отримує інструмент їх легального та контрольованого передання, що дозволяє скоротити витрати на утилізацію та оптимізувати операційні процеси. Водночас з’являються нові вимоги – щодо обліку, сортування і дотримання стандартів безпечності. У разі ухвалення відповідних норм великі торговельні мережі можуть отримати і прямий обов’язок передавати непродані, але придатні продукти в систему фудбанків.
Операційна модель передбачає чітке розмежування відповідальності: після передачі продуктів саме банки продовольства відповідатимуть за їх зберігання, обробку та розподіл. При цьому державний контроль за безпечністю харчових продуктів зберігатиметься на всіх етапах, що має мінімізувати ризики для бізнесу.
Таким чином, держава фактично переводить роботу з непроданими продуктами з добровільної практики у системну модель із чіткими правилами для бізнесу. Від того, як саме будуть виписані ці правила – податкові умови, відповідальність і обов’язки ритейлу – залежить, чи запрацює фудбенкінг як інструмент, а не залишиться формальною ініціативою.