16 березня 2026 року. У Верховній Раді зріє серйозна криза: дедалі важче збирати більшість, десятки депутатів готові скласти мандати, а провладна фракція фактично втратила стабільне «ядро» підтримки. У результаті законодавчий орган країни ризикує опинитися у стані політичного паралічу.
Провал голосування за законопроект про оподаткування доходів із цифрових платформ, який у медіа вже охрестили «податком на OLX», став показовим сигналом того, що у Верховній Раді назріває серйозна політична криза. Документ, який мав запровадити нові правила оподаткування для доходів від продажу товарів і надання послуг через інтернет-платформи, отримав лише 168 голосів при необхідних 226. Йшлося не лише про торгівлю на маркетплейсах – закон поширювався б на широкий спектр сервісів: від онлайн-продажів до послуг таксі, оренди житла чи доставки їжі. За задумом уряду, це мало допомогти детінізувати доходи тих, хто працює через цифрові платформи, і водночас виконати одну з вимог міжнародних партнерів України.
Саме тому провал цього голосування має особливе значення. Закон входить до пакета реформ, на ухваленні яких наполягають Міжнародний валютний фонд і Європейський Союз як умові подальшої фінансової підтримки України. Тобто йдеться не просто про податкову новацію, а про виконання міжнародних зобов’язань, від яких залежить фінансування бюджету. І якщо парламент не може зібрати голоси навіть за такі документи, це означає, що проблема значно глибша – Верховна Рада поступово втрачає здатність ухвалювати необхідні рішення.
Як визнають самі представники провладної фракції, стабільне «ядро» підтримки у парламенті значно скоротилося. Якщо раніше керівництво «Слуги народу» могло розраховувати приблизно на 180 голосів своєї фракції, то тепер гарантовану підтримку забезпечують лише близько 110 депутатів. За таких умов ухвалення будь-яких непопулярних рішень – особливо тих, що стосуються податків або виконання вимог міжнародних партнерів – стає дедалі складнішим.
Проблема ускладнюється тим, що частина депутатів взагалі готова залишити парламент. За словами першого заступника голови фракції «Слуга народу» Андрія Мотовиловця, приблизно 40 народних депутатів розглядають можливість складання мандатів. Інші політики називають ще більші цифри – до 50–60 осіб. Причини такого настрою серед депутатів різні і накопичувалися поступово. Частина парламентарів просто втомилася від тривалої каденції – нинішня Верховна Рада працює вже понад шість років, що значно довше звичайного строку через війну і неможливість провести нові вибори. До цього додається політична розгубленість у воєнний час. Багато рішень, які потрібно ухвалювати, є непопулярними, а голосування за них неминуче викликає суспільну критику. Ще одним фактором став страх перед антикорупційними розслідуваннями. Після кількох гучних справ частина депутатів опинилася у статусі свідків або навіть під підозрою. У результаті багато хто намагається поводитися максимально обережно — хтось просто не приходить на засідання, а хтось утримується від голосувань за спірні законопроекти.
Окремою причиною, про яку самі депутати говорять неофіційно, є фінансове питання. Формально зарплата народного депутата становить близько 50 тисяч гривень на місяць. На тлі середньої зарплати в Україні, яка нині коливається біля 25 тисяч гривень, це виглядає досить високим доходом. Проте частина парламентарів звикла до іншої системи мотивації. Не секрет, що від самого початку їхньої каденції їх стабільно «мотивували» доплатою у конвертах. Суми в залежності від статусу депутата коливалися від кількох тисяч до кількох десятків тисяч доларів. Однак після початку повномасштабної війни ця практика припинилася, через що багатьом депутатам стало просто «нецікаво» працювати у Верховній Раді.
Звісно, така поведінка провладних депутатів обурила президента Володимира Зеленського, який публічно заявив, що готовий ініціювати зміни у мобілізаційному законодавстві, які дозволять народним депутатам воювати.
Фактично президент публічно пригрозив їм, що якщо вони не отямляться, то можуть опинитися в окопах. Однак як реалізувати цю погрозу – питання відкрите, адже для зміни законодавства про мобілізацію також потрібні ті ж самі 226 голосів. А їх у Верховній Раді немає навіть для важливих для країни законів, не те, що за ті, які безпосередньо нашкодять самим парламентарям.
Отже, головне питання, яке стоїть перед парламентом – де брати голоси за важливі законопроекти, на яких наполягають міжнародні партнери? Якщо опозиційні фракції не підтримують урядові законопроекти, владі доводиться шукати голоси деінде. Найчастіше – серед різних депутатських груп, до яких входять колишні представники проросійських політичних сил або люди з орбіти колишньої «Партії регіонів». Через це ухвалювати рішення стає дедалі складніше. Ба більше, виникає політичний парадокс: щоб просувати проєвропейські рішення, влада змушена покладатися на голоси політиків, яких раніше пов’язували з проросійським табором.
Усе це свідчить про те, що Верховна Рада поступово втрачає здатність стабільно підтримувати урядові рішення. А це ставить під сумнів і виконання міжнародних зобов’язань України, і загалом ефективність роботи парламенту під час війни. Якщо така тенденція збережеться, провали важливих голосувань можуть стати новою політичною нормою. І це дуже небезпечно у найскладніший для країни час.
Вікторія Чирва
Image by Peggy und Marco Lachmann-Anke from Pixabay