Українська банківська система переживає парадоксальний момент. Попри війну, ліквідність зростає, кредитування поступово відновлюється, а банки мають значні ресурси. Проте доступ бізнесу до довгих і відносно дешевих кредитів для інвестицій усе ще залишається обмеженим. І це може стати одним із ключових викликів для економічного відновлення.
Згідно з даними Національного банку України, наприкінці 2025 року підприємці зберігали на банківських рахунках 1,808 трлн грн (роком раніше – 1,564 трлн), а фізичні особи – 1,407 трлн грн (1,216 трлн). Ці цифри показують, що, попри війну, обстріли та економічну невизначеність, бізнес і населення продовжують довіряти банківській системі. Ба більше, обсяги коштів у банках зростають.
У 2025 році зобов’язання банків збільшилися на 16,1%, і головним джерелом цього приросту стали кошти підприємців та населення. Фактично саме клієнтські гроші формують основу банківського фондування – вони забезпечують понад 90% зобов’язань банківської системи.
Особливо помітне зростання відбулося у гривневому сегменті. Гривневі кошти фізичних осіб за рік зросли на 18,6%. Банки також відновили темпи нарощування строкових депозитів у національній валюті — до 19,6% рік до року. Частка строкових коштів населення за рік зросла до 33,8%.
Цікаво, що у структурі нових депозитів домогосподарств понад 80% становлять вклади строком понад три місяці. Це означає, що люди готові залишати гроші в банках на довший період.
Водночас валютні кошти населення зросли на 9,5% рік до року, однак переважно за рахунок залишків на поточних рахунках. Строкові валютні депозити, навпаки, скоротилися – їхня частка зменшилася до 33,2%.
Схожа тенденція спостерігається і серед підприємців. Кошти бізнесу в національній валюті за рік зросли на 22,2%, тоді як валютні кошти дещо скоротилися – на 0,6%.
Така динаміка показує, що банківська система має достатньо ресурсів, щоб активніше кредитувати економіку. І частково це справді відбувається. Так, за даними НБУ, станом на листопад 2025 року кредитний портфель банків сягнув приблизно 1,35 трлн грн – це на 18,4% більше, ніж на початку року. При цьому кредити бізнесу займають найбільшу частку – близько 74% усього портфеля.Банки кредитують широкий спектр секторів — від аграрного виробництва та переробної промисловості до логістики, енергетики та торгівлі. Найбільшими отримувачами позикових коштів залишаються торгівля, переробна промисловість, сільське господарство та енергетика.
Однак навіть попри це кредитування економіки залишається обмеженим. Показовим є рівень проникнення кредитів у ВВП. У 2018 році цей показник становив 25,8%, у 2022 році – 15,3%, а у 2025 році – лише 9,8%. Це означає, що навіть за наявності значних ресурсів у банківській системі кредитування економіки залишається відносно слабким.
Водночас вартість ринкових кредитів для бізнесу залишається досить високою. У 2025 році середні ставки за гривневими позиками коливалися приблизно в межах 15–17% річних. Для багатьох компаній це обмежує можливості залучення фінансування для довгострокових інвестиційних проектів.
Саме тому значна частина бізнесу використовує кредити передусім для фінансування поточних потреб – оборотного капіталу, закупівлі сировини або короткострокових операцій. Інвестиційні проекти часто реалізуються за допомогою державних програм підтримки, зокрема програми «5-7-9».
Однак обмежене кредитування – це не просто питання бажання чи небажання банків. Банки працюють у системі економічних стимулів і ризиків. В умовах війни ризики кредитування бізнесу залишаються значними. Підприємства можуть втрачати ринки збуту, логістичні ланцюги або фізичні активи. Для банків це означає підвищений ризик неповернення позик.
Паралельно існують інструменти з мінімальним ризиком і високою ліквідністю – зокрема державні облігації та інструменти НБУ. Вони дозволяють банкам розміщувати тимчасово вільні кошти з передбачуваною дохідністю. Державні облігації, наприклад, вважаються одним із найбезпечніших фінансових інструментів, оскільки їхнє погашення гарантується державою.
Тому банки активно використовують такі інструменти для управління ліквідністю. За даними НБУ, їхні вкладення в облігації внутрішньої державної позики продовжують зростати: портфель ОВДП у банків у 2025 році збільшився приблизно на 4,9% у річному вимірі.
Крім того, сама регуляторна політика підтримує попит на державні папери. Наприклад, Національний банк дозволяє банкам зараховувати визначені випуски ОВДП у покриття частини обов’язкових резервів, що стимулює їхню участь у державних аукціонах і допомагає фінансувати бюджет без емісії грошей. У таких умовах банки часто обирають більш обережну модель роботи з ліквідністю, поєднуючи кредитування з інвестиціями в безризикові інструменти.
Проте для економіки довгостроково важливо, щоб кредитування розвивалося швидше. Саме через кредити фінансуються нові виробництва, модернізація підприємств і розширення бізнесу. У цьому сенсі ключове питання полягає не в тому, щоб змусити банки кредитувати більше, а у створенні умов, за яких кредитування бізнесу стане для банків природним і економічно виправданим вибором.
Адже під час післявоєнного відновлення саме доступ до позикового капіталу може стати одним із головних драйверів економічного зростання. Інакше країна ризикує опинитися в парадоксальній ситуації: гроші в банках є, але вони так і не доходять до реальної економіки.
Вікторія Чирва