12 лютого 2026 року. В Україні всерйоз взялися за Цивільний кодекс – у Верховній Раді зареєстровано одразу три відповідних законопроекти. Йдеться не про косметичні правки, а спробу заново вибудувати систему приватного права. Проект займає 832 сторінки, складається з дев’яти книг і готувався майже шість років за участі 247 експертів.
Автори називають це спробою створити «кодекс XXI століття», який замінить чинний, створений ще у 2003 році, задовго до соціальних мереж, онлайн-торгівлі, масової диджиталізації і навіть до початку євроінтеграційного процесу в нинішньому вигляді.
Розробники підкреслюють, що нинішній Цивільний кодекс ухвалювався в іншій економічній та технологічній реальності. За понад двадцять років у нього внесено сотні змін, що створило фрагментарність регулювання і численні колізії. Окремі інститути – зокрема цифрові активи, сучасні способи укладення договорів, електронні правочини – досі не мають системного врегулювання. Тому у документі закладено зміни у сфері договірного права, електронних правочинів, цифрових активів і загальних принципів добросовісності учасників цивільного обороту.
Однак ці важливі, але «нецікаві» елементи реформи залишилися поза увагою суспільства. Найбільший резонанс викликала «сімейна» частина Кодексу, попри те, що вона займає менше одного відсотка обсягу документа.
Так, первісна редакція кодексу передбачала можливість надання судом права на шлюб із 14 років за надзвичайних обставин (зокрема вагітність чи народження дитини). Формально це не означало загального зниження шлюбного віку – базовим залишався поріг у 18 років, а з 16 – за особливих обставин. Однак сама фіксація 14 років у кодексі спричинила хвилю критики, особливо на тлі чергових «файлів Епштейна», оприлюднених в цей період. Опоненти застерігали від ризику легітимізації дитячих шлюбів і потенційного конфлікту з кримінальним законодавством. Після резонансу спікер парламенту Руслан Стефанчук рекомендував вилучити цю норму з фінальної редакції. Один з авторів проекту, народний депутат Володимир Ватрас, підтвердив, що від «чутливої» норми готові відмовитися.
Ще одна серйозна новація Кодексу – вперше заручини набувають юридичного значення. Якщо після обіцянки укласти шлюб одна сторона без поважних причин відмовляється, вона може бути зобов’язана компенсувати витрати на підготовку до весілля та моральну шкоду.
Прихильники вважають це цивілізованим механізмом захисту добросовісної сторони. Критики ж вбачають ризик тиску на свободу волевиявлення: на їхню думку шлюб має залишатися актом добровільності без страху санкцій.
Окрему дискусію викликала нова підстава для розлучення – небажання або нездатність мати дітей. Юристи застерігають: це може перетворитися на інструмент тиску, адже суду доведеться оцінювати медичні обставини та особисті мотиви сторін. Критики вважають, що така норма ризикує поставити одного з подружжя в позицію “винного” через стан здоров’я або власні переконання.
Ще одна новація документу – він передбачає можливість визнання шлюбу недійсним у разі зміни статі одним із подружжя. Критики вважають, що це потенційно створює конфлікт із практикою Європейського суду з прав людини щодо заборони дискримінації за ознакою гендерної ідентичності.
Окрім того, документ зберігає визначення шлюбу виключно як союзу жінки та чоловіка. Народні депутати прямо заявили, що легалізація одностатевих шлюбів у межах цього кодексу неможлива через конституційне визначення шлюбу. Водночас ідею окремого закону про цивільні партнерства робоча група не заперечує.
Справжньою новелою стала можливість примусового позбавлення права на прізвище колишнього чоловіка чи дружини у разі встановлення судом негідної поведінки (насильство, злочин, зрада тощо). Прихильники бачать у цьому елемент моральної справедливості, опоненти ж вважають небезпечний крок до персоналізованих санкцій у сфері приватної ідентичності.
Окремий блок нової редакції Цивільного кодексу стосується прав дитини. Зокрема, є ідея запровадити для дитини з шести років окремий документ, що посвідчує її особу: логіка авторів така, що з цього віку дитина активніше входить у соціальні відносини (школа, поїздки, медичні, освітні та цифрові сервіси), і держава повинна дати їй зрозумілий інструмент ідентифікації, який не зводить її “до запису в паспорті батьків”.
Паралельно у проекті посилюється принцип “найкращих інтересів дитини” як ключовий орієнтир для рішень у сімейних спорах: саме через цю призму пропонується дивитися на домовленості батьків під час розлучення, визначення місця проживання дитини та участі кожного з батьків у вихованні.
У цьому ж контексті подається й механізм розлучення через РАЦС або нотаріуса для пар із дітьми (а не виключено через суд, як зараз). Але за умови, що батьки попередньо уклали нотаріально посвідчені домовленості про батьківську відповідальність і утримання, а нотаріус перевіряє, чи не “виміняли” дорослі зручність процедури на порушення прав дитини.
Чи має шанси новий Цивільний кодекс набрати необхідну кількість голосів у Верховній Раді? Політична логіка підказує: повністю відмовитися від ухвалення нового Цивільного кодексу парламент навряд чи наважиться. Потреба в оновленні приватного права визнається практично всіма фракціями. Навіть критики окремих норм наголошують, що недоліки слід виправляти, а не знищувати весь проект.
Базовий законопроект уже отримав схвалення профільного комітету й має найкращі стартові позиції, але до нього залишається чимало питань. Альтернативні законопроекти пропонують або пом’якшення найбільш резонансних норм, або системне уточнення формулювань для уникнення неоднозначного тлумачення.
Тому найбільш імовірний сценарій – тривале доопрацювання, вилучення найбільш резонансних положень і поступове просування в залі як «очищеного» компромісного тексту. У будь-якому разі, дискусія щодо нового Цивільного кодексу триватиме ще не один місяць.
Вікторія Чирва
Image by Gerd Altmann from Pixabay