5 січня 2026 року. Початок нового року приніс кадрові зміни у владі. Колишній голова ГУР Кирило Буданов очолив Офіс президента, ексміністру цифрової трансформації Михайлу Федорову запропоновано посаду міністра оборони замість Дениса Шмигаля, якого, своєю чергою, планують перевести на посаду міністра енергетики. Інтригою залишається доля голови СБУ Василя Малюка: попри публічну підтримку з боку військових, президент змусив його подати у відставку.
Отже, ключова зміна вже відбулася: Кирило Буданов погодився очолити Офіс президента, чим здивував багатьох. Подейкують, що Зеленський кілька тижнів вмовляв Буданова обійняти цю посаду, аж доки не знайшов для нього переконливі аргументи. Цілком зрозуміло, чому Зеленському було це так важливо, адже це виглядає як рішення одразу кількох задач, насамперед, переговорної. В оточенні президента не приховують: після чергового витка міжнародних консультацій та розмов про можливі формати завершення війни президенту потрібна людина, яка одночасно має безпекову компетенцію, авторитет у середовищі силовиків і сприйняття за кордоном.
Буданов у цьому контексті виглядає логічним вибором: його професійна діяльність тісно пов’язана з війною, що дозволяє йому комунікувати складні рішення — від обмінів до потенційних мирних домовленостей.
Є також версія, що призначенням Кирила Буданова Володимир Зеленський позбувається потенційного політичного конкурента. Адже не секрет, що голова ГУР фігурував у топі усіх рейтингів популярності. Якщо в ролі керівника розвідки Буданов міг дозволити собі бути майже автономним центром сили – із власною інфраструктурою, лояльною командою та репутацією людини, що продукує результат, то в ролі голови ОП він опиняється в іншій ситуації, де будь-який успіх легко записується в актив президента, а будь-яка помилка стає провиною керівника Офісу. Саме тому частина співрозмовників у політичних колах бачить у цьому призначенні пастку: ОП – це місце, де згорають рейтинги, і ще жодному голові президентсько адміністрації не вдалося побудувати власної політичної кар’єри.
Втім, для самого Кирила Буданова це переведення означає зміну ролі: тепер він зможе брати участь в ухваленні політичних і переговорних рішень. Перебуваючи на чолі ГУР, він міг формувати оцінки й прогнози, але не впливав безпосередньо на рамки домовленостей, які визначають подальший хід війни.
Посада в Офісі президента дає йому доступ до центру рішень — від гуманітарних питань і обмінів до обговорення можливих параметрів миру та безпекових гарантій, а також можливість бути не стороннім спостерігачем, а учасником процесу.
Попередня посада Кирила Буданова поки що залишається вакантною, але вже відомо, кого президент бачить на його місці. Це очільник зовнішньої розвідки Олег Іващенко, який до того працював на високих посадах у ГУР.
Кадрові перестановки торкнуться і Кабінету міністрів. Теперішній перший віце-прем’єр – міністр цифрової трансформації Михайло Федоров за пропозицією президента перейде працювати міністром оборони. Його подають як людину технологічної війни: дрони, цифрові рішення, швидкі цикли виробництва, інновації, тісніша робота з приватним сектором. Прихильники такого рішення переконують: якщо війна заходить у фазу виснаження, де перемагає той, хто швидше масштабує ефективні технології, то оборонне відомство має очолити не “класичний силовик”, а менеджер, який вміє запускати системи та ламати бюрократію.
Критики ж, навпаки, підкреслюють ризик: Міноборони — це не лише про дрони й цифровізацію, а й про величезну вертикаль забезпечення, мобілізаційні й кадрові рішення, роботу з командуванням, політичну відповідальність за непопулярні кроки.
Тобто навіть якщо Федоров принесе у відомство швидкість і технологічну дисципліну, йому доведеться входити у поле, де “працюють” не піар та презентації, якими славиться Федоров, а баланс інтересів Генштабу, Ставки, парламенту та партнерів. На цьому тлі експерти мають обґрунтовані сумніви: чи вистачить йому досвіду жорсткого силового менеджменту в умовах війни.
Нинішній міністр оборони Денис Шмигаль у цій схемі має перейти на посаду очільника Міненерго. Це вже третє місце роботи Шмигаля за короткий період: до 15 липня 2025 року він був прем’єр-міністром, потім встиг три тижні попрацювати очільником Міністерства оборони, і зараз знову готується перейти на нову посаду. Ці кадрові “пересадки” викликали цілу хвилю іронії: у соцмережах Шмигаля “встигли” призначити ледве не на всі посади по черзі, а кульмінацією жартів стала фантазія про те, що він поїде президентом Венесуели замість Мадуро.
Якщо без жартів, призначення Шмигаля на Міненергетики експерти називають антикризовим: енергетика перебуває у складних умовах, і потрібна людина, яка вміє тримати систему в робочому стані, не має «шлейфу токсичності» та власних політичних амбіцій.
Кадрові рішення в уряді має погодити Верховна Рада. Тут затримок бути не повинно: швидше за все, депутати проголосують за ці кадрові рокіровки. Набагато складнішою є ситуація з головою СБУ Василем Малюком. За останніми даними, після напружених розмов з президентом Малюк все-таки погодився подати у відставку, але остаточно його звільнення має затвердити парламент. Є серйозні підстави вважати, що голосів за відставку Малюка забракне, і цьому є кілька причин.
По-перше, позиція самого голови СБУ – відомо, що він не хотів звільнятися, аргументуючи це тим, що під його безпосереднім керівництвом перебуває кілька важливих операцій (зокрема, «Павутина»), і їх потрібно завершити. По-друге – підтримка військових:
після появи чуток про можливе звільнення голови СБУ на його захист виступили авторитетні керівники – командувач Об’єднаних сил Михайло Драпатий і командувач Сил безпілотних систем Роберт Бровді (“Мадяр”). Обидва наголошували на практичній ефективності СБУ під його керівництвом, на системності роботи та на тому, що спецслужба завдає відчутних ударів по ворогу. Тобто, у військовому середовищі дали зрозуміти, що вважають заміну керівника СБУ в цей момент ризикованою, і, судячи з усього, цю лінію підтримує більшість народних депутатів.
По-третє, не надто переконливими виглядають і самі мотиви звільнення Василя Малюка. У пресі та серед співрозмовників у владі основною причиною претензій до нього називають історію навколо «Міндічгейта». За цією логікою, СБУ не змогла або не стала втручатися в конфлікт між Офісом президента та антикорупційними органами, дозволивши НАБУ і САП довести розслідування до публічної фази з обшуками і політичними наслідками для Банкової. У президентському оточенні це сприймають як провал контролю над силовим контуром у тилу.
Окремо джерела говорять про те, що Малюк намагався тримати СБУ осторонь внутрішніх політичних конфліктів і не використовувати службу як інструмент у боротьбі між різними центрами впливу, що, втім, не влаштовує Банкову в умовах жорсткого переформатування влади. На цьому тлі в медіа також з’являються закиди щодо надмірної автономності СБУ та методів її роботи в тилу, зокрема у взаємодії з бізнесом.
Якщо ж підсумувати, то головним мотивом відставки Малюка називають прагнення Банкової відновити контроль над силовим периметром так, щоб у ньому не лишалося автономних центрів із власною політичною вагою.
Сам Малюк заявив, що йде з посади голови СБУ, але залишається у системі служби, щоб «реалізовувати асиметричні спецоперації світового рівня, які й надалі будуть завдавати ворогу максимальної шкоди». Таким чином він поставив крапку у розмовах про нібито переведення його на місце Олега Іващенка – на посаду голови Служби зовнішньої розвідки. Що стосується заповнення вакансії голови СБУ – серед потенційних кандидатів фігурує генерал Олександр Поклад. Наразі ж обов’язки керівника Служби безпеки виконуватиме начальник Центру спеціальних операцій “А” (підрозділ спецоперацій СБУ, відомий як “Альфа”) Євген Хмара. Саме його вважають безпосереднім автором операції «Павутина».
У сукупності ці кадрові рішення свідчать про прагнення президента перебудувати систему управління під виклики 2026 року. Водночас йдеться про масштабне втручання в силову архітектуру, яка, попри всі проблеми, у воєнних умовах залишалася працездатною. Мотивацію таких рішень президента можна зрозуміти, однак чи піде на користь країні ламання системи, що добре функціонувала, — наразі залишається відкритим питанням.
Вікторія Чирва