5 грудня 2025 року. Україна відзначає Міжнародний день волонтера. Це явище давно вийшло за рамки класичної благодійності й стало унікальним, таким, що не має аналогів у світі. Попри зрозумілу втому, виснаження й спад інтересу до благодійності, залишилося ядро активних волонтерів, яке продовжує тримати той фронт.
Напередодні четвертої річниці великої війни волонтерський рух в Україні опинився на межі двох станів — виснаження й дивовижної стійкості. Дослідження, оприлюднені протягом року, показують картину, в якій зменшення загальної активності поєднується з несподіваною зрілістю тих, хто продовжує підтримувати країну.
За даними Zagoriy Foundation, кількість людей, які заявили про участь у благодійності, знизилася з 86% у 2024 році до 62% у 2025-му. Частково це зумовлено змінами методики опитування, що прибрали ефект “соціально бажаної відповіді”. Однак попри падіння загального охоплення різко зросла регулярність внесків: частка українців, для яких допомога стала усталеною щомісячною практикою, піднялася з 14% до 25%.
Дослідження Rakuten Viber підтверджує цю тенденцію: більшість українців продовжують донатити на ЗСУ, і значна частина робить це регулярно. Водночас несподіваним результатом стало зростання участі серед людей із найнижчими доходами, тоді як у більш заможних груп активність навіть трохи зменшилася.
Усе це відбувається на тлі зростання внутрішньої напруги. За результатами опитувань, 21% українців скоротили свою участь у допомозі через фінансові труднощі, емоційне вигорання й брак довіри до окремих організацій. Та попри спад загального залучення, ядро активних волонтерів і донорів лишається стабільним. Саме на ньому тримається рух, який із 2022 року перетворився на феномен глобального масштабу.
Особливо яскраво цей феномен описано у дослідженні «Волонтерство під час війни» (Academy Obushna, жовтень 2025 року). Його автори наголошують: українське волонтерство — це зовсім не те, що у класичних системах благодійності. Люди не просто «допомагають», вони беруть участь у війні так, як дозволяє їхня цивільна реальність. Для більшості ця участь — спосіб відчувати, що перемога не є справою виключно військових та державних інституцій, а спільним проектом країни. Тому темп, масштаб і гнучкість волонтерських ініціатив часто перевершують можливості будь-якої бюрократичної структури.
Цифри з дослідження підтверджують масштаб явища: 71% українців з початку повномасштабного вторгнення долучалися до волонтерства, а 67% жертвували кошти.
Лише у 2024 році через волонтерські «банки» було зібрано 40 мільярдів гривень — у п’ять разів більше, ніж у 2022-му. Щомісяця їх відкривали понад 115 тисяч людей. Студенти збирають на дрони, пенсіонери плетуть маскувальні сітки, айтішники створюють інструменти для евакуації, бізнесмени фінансують медичне обладнання.
Водночас ті самі люди, які тягнуть на собі левову частку допомоги, працюють уже на межі можливостей. Чимало волонтерів зізнаються, що роками живуть без вихідних, без відчуття, що мають право зупинитися, бо “хтось же чекає”. Втома сприймається як слабкість, запит на психологічну підтримку — як щось недоречне “під час війни”. Звідси — приховане виснаження, яке може стати системною проблемою найближчих років. Саме цей аспект у 2025-му стали вперше обговорювати вголос.
Ще одна помітна тенденція – зростання сектору благодійності: за даними КМІС, в Україні діє понад 107 тисяч громадських об’єднань і 33 тисячі благодійних організацій, хоча значна частина з них не подає звітність і фактично не функціонує. На тлі цих тенденцій зростає роль довіри як ключової одиниці виміру української благодійності. «Зелена книга української доброчинності» фіксує середню оцінку прозорості фондів на рівні 6,2 бала з 10. Більшість донорів не перевіряють звітність — вони довіряють репутації або особистим знайомствам. При тому, що 57% українців дізнаються про збори із соцмереж і месенджерів, де ризики фейків і шахрайства значно вищі. Власне, випадки неправдивих зборів стали однією з головних причин падіння довіри до інституцій, хоча українці досі значно охочіше допомагають знайомим волонтерам, ніж організаціям. Потреба у прозорих рейтингах, зобов’язанні фондів публікувати звітність і створенні незалежних моніторингових платформ стала майже загальною вимогою.
Попри всі складнощі, найцікавіше відбувається у мотивації людей. Співчуття й бажання допомогти зросли майже вдвічі, а приналежність до спільноти стала другим найважливішим фактором участі в благодійності. Значна частина тих, хто отримує допомогу, потім долучається до підтримки інших. Українці дедалі чіткіше відчувають різницю між разовою емоційною допомогою та системною підтримкою — і дедалі частіше обирають друге.
Підсумовуючи: 2025 рік не зменшив української благодійності — він зробив її іншою. Менше романтики, більше відповідальності. Менше хаотичного волонтерства, більше професійності. Менше довіри «за замовчуванням», більше вимог до прозорості. Українці залишаються нацією, для якої допомога є нормою, але тепер вони очікують, що й сама система благодійності буде працювати за правилами зрілої прозорої інституції.
Вікторія Чирва
Image by Jackie Ramirez from Pixabay