14 листопада 2025 року. Після операції «Мідас» влада намагається нівелювати наслідки чи не найбільшого корупційного скандалу у новітній історії України. Відставки міністрів, санкції проти партнерів, обіцянки перезапустити державні компанії — це лише перші кроки у відповідь. Скандал прогнозовано вийшов за межі країни: його коментують провідні західні медіа та російські пропагандисти.
Після оприлюднення аудіозаписів та деталей схеми президент Володимир Зеленський публічно заявив, що міністр юстиції Герман Галущенко та міністерка енергетики Світлана Гринчук «не можуть залишатися на своїх посадах» через скандал в енергетиці. Уже 12 листопада уряд на позачерговому засіданні відсторонив Галущенка від виконання обов’язків міністра, а Гринчук увечері того ж дня подала заяву про відставку. Наступний крок – парламент: Верховна Рада поставила питання їхнього звільнення першими у порядку денному засідання, запланованого на 18 листопада.
Паралельно влада вдалася до ще одного, більш жорсткого кроку – санкцій. Під обмеження потрапили насамперед бізнесмен Тимур Міндіч, давній партнер і соратник Зеленського по «Кварталу 95», якого прокурори вважають одним з організаторів схеми, та його найближчий діловий партнер Олександр Цукерман. За даними слідства, саме через їхній «бекофіс» у центрі Києва проходили готівкові потоки, легалізувалися кошти та вівся «Манхеттен» – електронний реєстр чорної бухгалтерії. Важлива деталь, яка посилює політичний градус: Міндіч залишив Україну за кілька годин до початку обшуків за формально законним приводом – він є батько трьох неповнолітніх дітей.
Зеленський намагається відмежуватися від свого багаторічного соратника: він заявив, що не спілкувався з Міндічем від початку антикорупційного розслідування і що «президент країни, яка у війні, не може мати друзів». Водночас західні медіа й українські експерти ставлять очевидне запитання: чи міг глава держави не знати, чим займається один з найближчих до нього неформальних гравців, який фактично курував енергетичний сектор?
Щоб показати, що реакція влади виходить за межі персональних відставок, Кабмін оголосив про масштабний аудит усіх державних компаній із фокусом на енергетику. Прем’єр-міністерка Юлія Свириденко заявила, що в умовах, коли країна живе за графіками відключень, а ворог щодня б’є по енергетичній інфраструктурі, будь-яка корупція в цьому секторі є неприпустимою. Наглядовим радам держкомпаній доручили перевірити закупівлі, управлінські рішення, системи контролю. Окремо йдеться про «перезапуск» самого «Енергоатому» – від тимчасового відсторонення частини керівництва до незалежного аудиту операцій. Утім, частина аналітиків вже попереджає, що суцільний аудит усіх держпідприємств у розпал війни ризикує перетворитися радше на дорогий політичний жест, ніж на інструмент реальних змін: без оновлення кадрової політики, посилення кримінальної відповідальності і реальної підзвітності наглядових рад такі кампанії часто завершуються гучними звітами й мінімальними наслідками для схем.
Другий вимір реакції влади – інформаційний. Від самого початку було зрозуміло, що розслідування щодо людей з найближчого оточення президента стане ударом не лише по окремих фігурантах, а й по самому Зеленському. Тому паралельно з публічними заявами про підтримку НАБУ та САП у медійному полі запрацювала інша стратегія – спроба змістити фокус із суті справи на антикорупційні органи. Саме це фіксують українські медіадослідники, аналізуючи контент популярних анонімних та проросійських телеграм-каналів.
У цьому сегменті «Міндіч-гейт» подається не як історія про відкатну систему на $100 млн у «Енергоатомі», а як нібито спецоперація «західних кураторів» проти Зеленського.
НАБУ зображують «ручним» інструментом Заходу, який начебто тримає компромат у посольствах і запускає його в обіг, коли треба «покарати» Офіс президента. Вкидаються теорії змови про переділ влади, тиск на Київ, зміну кандидатів на роль «улюбленців» Заходу, перетягування симпатій на сторону військового керівництва тощо.
По суті, аудиторії пропонують повірити, що будь-який рух України в напрямку реальної боротьби з корупцією неминуче означає чи то «зовнішнє управління», чи то «крах держави» – й саме це ідеально грає на руку російській пропаганді. Російські державні медіа та пропагандистські ресурси використали операцію «Мідас» у традиційній манері — подаючи її як «свідчення слабкості української держави» та «кризу в оточенні Зеленського». Аналіз «Детектора медіа» показує, що основні меседжі зводяться до дискредитації антикорупційної інфраструктури, поширення наративів про «керованість НАБУ Заходом» та спроби представити скандал як доказ «внутрішнього хаосу» на тлі війни.
На протилежному полюсі – реакція західних медіа. Reuters, The Washington Post, Financial Times, Politico, провідні французькі та італійські газети розглядають цю історію як найбільший корупційний скандал воєнного часу, який одночасно б’є по репутації керівництва і демонструє, що антикорупційна інфраструктура здатна працювати проти людей, наближених до президента.
Європейські й американські видання прямо прив’язують цю історію до заявки України на вступ до ЄС та подальшого обсягу фінансової допомоги: корупція в енергетиці на тлі блекаутів і наступу російської армії – найгірший можливий фон для пояснення своїм платникам податків, чому Києву мають і далі виділяти мільярди.
Водночас у цих самих публікаціях звучить і протилежний акцент: саме те, що НАБУ та САП змогли довести справу до обшуків, підозр, оприлюднення записів, а влада була змушена піти на відставки та санкції щодо близьких до президента осіб, західні політики й експерти називають доказом того, що українські інституції не перетворилися на декорацію. Європейські чиновники прямо говорять: немає жодного виправдання корупції у воюючій країні, але набагато гіршим сигналом було би, якби антикорупційні органи мовчали або їх просто «зачистили» після перших спроб копати глибше. Деякі аналітики навіть називають операцію «Мідас» болючим, але необхідним моментом правди – і для українського суспільства, і для партнерів по ЄС і «Великій сімці».
Вікторія Чирва
Image by Edyta Stawiarska from Pixabay