3 листопада 2025 року. Президент Володимир Зеленський анонсував програму «УЗ-3000», що дозволить українцям безкоштовно подорожувати потягами в межах країни на відстань до трьох тисяч кілометрів. Ініціатива є частиною пакета «Зимова підтримка» і покликана одночасно допомогти громадянам і підтримати Укрзалізницю у періоди низького пасажиропотоку.
У зверненні до громадян Зеленський наголосив, що державні кошти, які спрямовуються на пасажирські перевезення, мають працювати на користь суспільства: «Три тисячі кілометрів, щоб кожен зміг безкоштовно обрати залізничний маршрут — від Львова до Києва чи з Дніпра до Харкова. Програма зараз опрацьовується, але вона має стати реальною допомогою людям».
Оскільки заява президента викликала неабиякий резонанс (переважно – критичний), в Укрзалізниці вимушені були виступити з поясненнями. Так, в «УЗ» зазначили, що ініціатива не передбачає хаотичного «роздавання безкоштовних квитків».
За словами пресслужби компанії, ідея полягає в тому, щоб залучити пасажирів у періоди низького попиту. УЗ навела конкретні цифри: у серпні залізниця перевозить близько 2,6 мільйона пасажирів, тоді як у лютому — лише 1,9 мільйона. Це означає, що в міжсезоння тисячі вагонів курсують напівпорожніми, тоді як у пікові місяці квитків катастрофічно бракує.
Саме тому «три тисячі кілометрів» пропонуються як інструмент перерозподілу навантаження. Пасажири, яким не принципово, коли їхати, зможуть планувати поїздки у непікові дні, звільняючи місця в часи підвищеного попиту. За рахунок цього залізниця не лише заповнює вільні місця, а й зменшує фінансовий тиск на систему. Як уточнили в компанії, у межах низького сезону навіть без додаткових рейсів можна запропонувати до 200–250 тисяч додаткових місць на місяць.
Крім того, УЗ бачить у програмі потенціал для розвитку внутрішнього туризму — якщо громади та бізнеси запропонують українцям цікаві маршрути саме в «мертвий» сезон, це створить додатковий попит і на послуги місцевих готелів, ресторанів чи музеїв.
Член наглядової ради Укрзалізниці Сергій Лещенко підтримав президентську ініціативу, назвавши її «соціальною програмою подяки платникам податків». Він пояснив, що фінансування пасажирських перевезень коштом держбюджету є звичною практикою для Європейського Союзу: «У нас, як і в Німеччині, держава компенсуватиме реальні витрати залізниці, а непродані квитки в низький сезон перетворюються на можливість для громадян отримати зворотній ефект від сплачених податків».
Лещенко наголошує, що виграють усі: держава забезпечує транспортну доступність, промисловість уникає підвищення вантажних тарифів, залізниця заповнює вагони в «тихі» місяці, громади отримують відвідувачів, а місцевий бізнес — нових клієнтів. За його оцінками, потенційно вільними можуть бути близько 700 тисяч місць щомісяця, які й підуть під програму «УЗ-3000».
Водночас питання грошей залишається ключовим. Пасажирські перевезення для Укрзалізниці традиційно збиткові, а війна ще більше скоротила доходи від вантажних перевезень, якими раніше перекривали витрати. У компанії зазначають, що саме запуск системної державної компенсації реальної собівартості перевезень дозволить утримувати тарифну доступність для населення, не скорочуючи робочі місця і не знижуючи якості сервісу.
Однак не всі поділяють оптимізм чиновників. Блогер Сергій Марченко назвав ініціативу «показовою, але популістською», стверджуючи, що «безкоштовних» кілометрів не буває — за них однаково платять платники податків. Він звернув увагу на потенційну соціальну несправедливість: «Хвора бабуся з села, яка нікуди не їздить, не скористається цією пільгою, а молода айтішниця — поїде за її рахунок». На його думку, допомога має бути адресною — для тих, хто справді цього потребує.
Марченко також прогнозує, що у разі великого ажіотажу система продажу квитків може не витримати навантаження: «Квитків і так не вистачає, а тепер, коли з’явиться стимул їх брати “на халяву”, можна очікувати колапсу».
У будь-якому разі програма ще на стадії опрацювання. Її успіх залежатиме від того, наскільки прозоро буде розподілено «кілометри» і чи вдасться уникнути черг і дефіциту квитків. Але навіть сам факт такої дискусії показує: питання соціальної справедливості та ефективності державних ресурсів залишаються одними з найчутливіших для українського суспільства.