15 жовтня 2025 року. Президент Володимир Зеленський підписав указ про припинення громадянства мера Одеси Геннадія Труханова, звинувативши його у володінні російським паспортом. Сам мер називає документ фальшивим і обіцяє судитись, але юридично втрата громадянства означає кінець його повноважень. Рішення президента розділило експертів: для одних це запізніла справедливість після років корупційних скандалів, для інших — небезпечний прецедент, який суперечить Конституції й нагадує політичну розправу.
За офіційною версією, рішення про позбавлення громадянства ухвалено через наявність у Труханова російського паспорта, виданого 15 грудня 2015 року — вже після початку війни. Служба безпеки України заявила, що має у своєму розпорядженні копію цього документа і підтвердила його дійсність за базами РФ. Сам Труханов це заперечує. Каже, що ніколи не отримував російського громадянства, а наведений у медіа паспорт є фальшивкою: у ньому, мовляв, навіть неправильно написано його прізвище. Поки мерія офіційно не отримала документів, Труханов продовжує виконувати обов’язки, хоча юридично втрата громадянства несумісна з посадою міського голови.
Юристи вже констатують, що наслідки для Одеси будуть неминучими. Якщо рішення набуде чинності, Труханов автоматично втратить повноваження, а керування містом перейде до секретаря міської ради або до новоствореної військової адміністрації.
Офіційна Одеса поки що зберігає мовчання. У міській раді заявили лише, що візьмуть указ «до відома», коли той надійде. Проте всім очевидно: якщо Труханов справді втратить громадянство, його мерська епоха завершиться. Як влучно зазначила письменниця і журналістка Зоя Казанджі, «Труханов виключений із будь-яких політичних процесів. Ера закінчилась».
Епоха ця, однак, залишила глибокий слід. За більш ніж десятирічне керування Одесою Труханов встиг стати фігурою, навколо якої зосереджено стільки ж впливу, скільки й скандалів. Його ім’я не раз з’являлося у журналістських розслідуваннях і судових справах.
Найвідоміша з них — «справа заводу “Краян”». Слідство стверджує, що в 2016 році мер і його оточення організували схему розкрадання понад 90 мільйонів гривень міського бюджету, купивши будівлю заводу за завищеною вартістю. Об’єкт, який незадовго до цього придбали за 11,5 мільйона, міська рада придбала вже за 92 млн. Вирок Малиновського райсуду Одеси був виправдувальним, але у 2021 році Вищий антикорупційний суд скасував його і повернув справу на новий розгляд. У 2023-му ВАКС постановив узяти мера під варту з правом застави у 13,5 мільйона гривень — гроші внесли, і Труханов вийшов із СІЗО. Сьогодні процес триває.
Інша гучна справа — так звана «Одеська земельна», що охоплює 2016–2019 роки. За версією обвинувачення, через низку рішень мерії було незаконно відчужено землі громади на сотні мільйонів гривень. Сам Труханов у всіх справах послідовно заперечує вину і називає обвинувачення політично вмотивованими.
Не менш скандальною була історія з компанією «Ростдорстрой», яка роками вигравала багатомільйонні тендери на ремонт одеських доріг. Хоча мер офіційно не має стосунку до компанії, журналісти й антикорупційні організації неодноразово пов’язували її з ним через офшорні структури та бізнес-партнерів. Підрядник звинувачувався у завищених цінах і монополізації ринку дорожніх робіт, але розслідування щоразу затихали.
Утім, не лише кримінальні провадження визначали публічну репутацію Труханова. Вона формувалась і на численних історіях, де моральна відповідальність виглядала не менш очевидною, ніж юридична. Пожежа в дитячому таборі «Вікторія», що забрала життя трьох дітей; нездатність міських служб оперативно відреагувати на нещодавню катастрофічну зливу, внаслідок якої загинуло 11 людей; опір декомунізації й спроби повернути вулицям старі радянські назви — це лише частина образу мера Одеси. До того додаються історії про гуманітарні генератори, які мали живити лікарні, а зрештою опинилися у приватних закладах і ресторанах, що належать оточенню Труханова, та про закупівлі для поховання загиблих воїнів, де зникала частина бюджетних коштів.
Більшість із цих епізодів залишилися без вироків, адже, попри всі скандали, Труханов роками залишався недоторканним. Його підтримка серед частини еліт і контроль над міськими структурами робили будь-яку спробу змістити його практично безнадійною. Тепер же, коли указ президента фактично вивів його за межі українського правового поля, питання постає ширше: наскільки законним є такий спосіб «розв’язання проблеми».
Водночас правники звертають увагу: Конституція України не передбачає процедури «позбавлення» громадянства. Стаття 25 Основного закону прямо говорить: «Громадянин України не може бути позбавлений громадянства». Тож правова колізія очевидна — навіть якщо формально президент діє на підставі закону про «припинення громадянства», а не «позбавлення», сама суть указу викликає сумніви. Відомі юристи, серед них Андрій Магера, нагадують, що глава держави має право підписати такий документ лише за наявності беззаперечних доказів і належної процедури, а не на підставі чуток або даних, отриманих з непідтверджених джерел.
Експерти попереджають: указ Зеленського може створити небезпечний прецедент. Якщо громадянина можна позбавити паспорта без рішення суду, завтра це може статися з будь-ким. Конституція гарантує неможливість позбавлення громадянства, допускаючи лише його втрату — наприклад, коли людина добровільно отримує інше. Але в ситуації з Трухановим не йдеться про добровільність, отже, це — колізія між Конституцією і президентським повноваженням.
Труханов обіцяє оскаржити указ у Верховному Суді та Європейському суді з прав людини, наголошує, що готовий пройти будь-яку перевірку і поліграф, аби довести невинуватість. Якщо суд визнає рішення президента незаконним, це відкриє скандальному меру Одеси шлях до відновлення громадянства та посади.