26 вересня 2025 року. Одна з тем, яка висвітлювалася під час цьогорічного Common Future у Познані, стосувалася антиукраїнських стереотипів, дезінформації, зокрема, щодо українців у Польщі. Учасники панелей погодилися, що потрібно приділяти більше уваги цій темі, зупиняючи ворожі наративи у зародку і не даючи їм масово розповсюдитися.
Панель «Як подолати антиукраїнські стереотипи у Польщі» модерувала авторка тексту. Моїми шановними гостями були досвідчені експерти і журналісти, які точно знають силу слова і інформації. Едвін Бендик – голова правління Фонду імені Стефана Баторія, Роман Імельський – заступник головного редактора «Gazeta Wyborcza», Марек Сєрант – репортер Slawa TV та Анатолій Курносов – виконавчий директор Асоціації «Коло Європейського Діалогу».
Під час розмови торкнулися основних стереотипів про українців, які розповсюджені у польському суспільстві. Їх умовно можна розділити на групи.
Перша – економічна. Тут найчастіше можна почути: українці відбирають у поляків робочі місця, працюють нелегально, дуже дорого коштують країні.
Друга – соціокультурна: українці не хочуть інтегруватися, несправедливо користуються соціальною допомогою, навіть такі відверті нісенітниці, що вони купують «Мерседеси», отримуючи державну допомогу 800+.
Третя група – історичні стереотипи, які останнім часом посилилися, пов’язані з нашою непростою спільною історією, насамперед із Волинню, що й досі викликає емоції та стає полем для політичних маніпуляцій.
Роман Імєльський погодився, що польські медіа відіграють велику роль у розповсюдженні інформації про Україну – як зі знаком плюс, так і мінус. І часто вони можуть підхопити антиукраїнські наративи. Один з останніх стосувався дронової атаки на Польщу в ніч на 10 березня. За словами Романа Імєльського, близько 40% коментарів у медіа стосувалися того, що за цим стоїть саме Україна, що таким чином вона намагається силоміць втягнути Польщу у війну.
За словами Романа Імєльського, найкращий рецепт від цього – черпати інформацію з офіційних джерел та авторитетних джерел. Крім того, на його думку, соціальні мережі на кшталт Фейсбука, тік-току та мережі Х з кількома мільярдами акаунтів, потрібно контролювати. І на відміну, від авторитетних традиційних ЗМІ, в Інтернеті немає жодної відповідальності за свої слова. Саме з них починаються шкідливі наративи, які миттєво поширюються, а потім, коли стають трендом, і традиційні ЗМІ змушені про них писати. Це порочне коло потрібно зупинити.
Втім, Едвін Бендика підкреслив, що не все так погано: навіть після дронової провокації росіян на території Польщі було проведене соціологічне опитування, де 80% поляків висловилися, що це була саме російська провокація. На думку Бендика, причина посилення антиукраїнських стереотипів у тому, що українці стали заручниками динаміки польської політики.
«Ця політика живиться поляризацією, а вона, своєю чергою, живиться емоціями. І потрібно постійно підкидати теми, які ці емоції розпалюють — тобто апелювати до стереотипів, до того, що викликає гарячі почуття. І, на жаль, українці потрапили у кілька таких питань, де дуже легко перекодувати загальну емоцію, яка домінує в польському суспільстві, — відчуття загрози, страху, для якого потрібно показати «винного». А оскільки українці є найбільшою групою серед мігрантів, то вони незаслужено збирають на собі ті емоції, які збирав би будь-хто інший, якби опинився в полі зору», – зазначив експерт.
Водночас Марек Сєрант слушно нагадав, що шлях подолання стереотипів уже проходили інші європейські народи. Французи й німці після Другої світової війни теж мали глибоку взаємну неприязнь, але зуміли перетворити її на партнерство. Це не сталося саме по собі — потрібні були політична воля й довгі роки копіткої роботи з молоддю, суспільством і культурою. У 1963 році було підписано Єлисейський договір, який започаткував регулярний діалог і співпрацю в освіті та культурі. Відтоді почалися масштабні програми обмінів між школярами й студентами, які дозволяли побачити одне одного без посередництва пропаганди чи стереотипів.
«Ми можемо зробити те ж саме, запрошуючи українську молодь до Польщі, щоб хоч трохи відпочили від бомбардувань і обстрілів. І коли будуть розповідати про те, що діється в Україні, нашій молоді, буде простіше. Бо ніщо так не будує стереотипу, як незнання», – заявив журналіст.
Також під час дискусії Марек Сєрант надав ще один цікавий рецепт. Спостерігаючи за українськими та польськими дітьми на майданчиках, які, навіть попри мовний бар’єр, чудово розуміються, бо щиро спілкуються і вільні від стереотипів, він зауважив, що нам треба повчитися у дітей.
Своєю чергою Анатолій Курносов підкреслив, що у демократичних країнах громадська думка безпосередньо впливає на політиків, і тому вони не лише йдуть за настроями суспільства, а й активно ними користуються.
«Найлегше боротися за увагу виборців тоді, коли слова політиків викликають емоції. І що сильніше ці емоції є негативними — страх, заздрість, відчуття загрози — то потужнішим є їхній ефект». Саме тому антиукраїнські стереотипи часто стають інструментом мобілізації електорату.
На думку експерта, небезпека полягає і у браку політичної відповідальності. «Політикам часто бракує сміливості говорити непопулярні речі, особливо, незадовго до виборів. І тим легше у формування думки втручається ворожа російська пропаганда, яка посилює старі й створює нові стереотипи». Як приклад він навів використання теми Волині: саме тоді, коли польсько-український діалог у цій сфері починає давати результати, у російських архівах «раптово» з’являються нові документи, спрямовані на загострення суперечок.
Курносов зауважив, що частину непорозумінь спричиняє брак спільного контексту — від мовної компетенції до знання культурних відмінностей. «Однак перетворювати це на колективне звинувачення українців — означає підживлювати маніпуляцію», — сказав експерт.
Підсумовуючи, учасники панелі погодилися, що можна довго говорити про стереотипи, але найважливіше – пам’ятати, що вони ніколи не сильніші за справжній людський досвід. Польща й Україна мають шанс показати всій Європі, як навіть у складних історичних умовах можна залишатися друзями, партнерами і сусідами, які поважають одне одного. І саме наші щоденні дії, наша готовність слухати й розуміти роблять цю перспективу реальною.
Вікторія Чирва