27 серпня 2025 року. Кабмін ухвалив рішення про приватизацію Одеського припортового заводу — одного з найбільших державних промислових активів країни. Стартова ціна об’єкту – 4,5 млрд грн.
Оголошені умови продажу є досить жорсткими для потенційного покупця. Новий власник має зберегти ключові види діяльності заводу щонайменше протягом п’яти років і вкласти не менше 500 млн грн інвестицій у цей період. Він зобов’язаний погасити борги по зарплаті та перед бюджетом протягом одного року, а також розрахуватися з кредиторами у п’ятирічний термін. Водночас передбачено виняток для заборгованостей перед резидентами Росії й Білорусі, а також тими особами, які перебувають під санкціями. Серед інших умов — забезпечення соціальних гарантій для працівників та суворе дотримання екологічних стандартів. Контроль за виконанням цих зобов’язань здійснюватиме Фонд державного майна, який щороку має звітувати Кабміну.
Одеський припортовий завод – одна з найгучніших історій української приватизації. Уже понад два десятиліття влада намагається знайти покупця для цього активу, однак усі попередні спроби завершувалися провалом. Експерти називають кілька причин: висока ціна, стратегічне значення заводу та корупційних скандалів, що супроводжували його діяльність. ОПЗ не раз ставав фігурантом журналістських і правоохоронних розслідувань, які стосувалися непрозорих газових контрактів і схем із вивозом добрив. З початком повномасштабного вторгнення сюди додалися і безпекові проблеми.
При цьому завод має стратегічне значення для економіки України. Його будівництво стартувало у 1974 році, а протягом 1978–1988 років було введено в експлуатацію основні виробничі та перевантажувальні комплекси. Заклад спеціалізується на виробництві аміаку, карбаміду, рідкого азоту, кисню й діоксиду вуглецю, а також на перевалці хімічної продукції. До початку повномасштабної війни підприємство відігравало ключову роль в експорті: через аміакопровід «Тольятті – Одеса» забезпечувалася морська перевалка аміаку. Однак із лютого 2022 року ця діяльність була зупинена через загрозу ракетних ударів по сховищах.
Ще у вересні 2021 року завод був змушений призупинити виробництво через надмірно високі ціни на газ, які зробили роботу збитковою. Пізніше ситуацію погіршила війна: основне виробництво залишалося зупиненим, і підприємство працювало лише за непрофільними напрямами. Воно забезпечувало киснем і азотом критичні потреби в країні, а також виконувало функції портового хабу. У лютому 2024 року тодішній голова Фонду держмайна Віталій Коваль зазначав в інтерв’ю, що ОПЗ навіть почав працювати із зерновими перевалками, щоб хоч частково зберегти завантаженість. Нині у цехах заводу діє сучасна автоматизована система управління технологічними процесами, яка контролює обладнання та мінімізує ймовірність аварій та екологічних ризиків.
За словами прем’єрки Юлії Свириденко, після приватизації Одеський припортовий завод має відновити повноцінну роботу – але лише у випадку залучення приватного власника, який забезпечить необхідні інвестиції. За її словами, продаж підприємства дозволить не лише наповнити бюджет, а й створити нові робочі місця та гарантувати українським аграріям доступ до вітчизняних добрив.
Зрозуміло, чому продаж ОПЗ вигідний для держави. А от чим скандальний актив може привабити потенційних інвесторів? Фонд державного майна України у своїй презентації наголосив на кількох ключових перевагах для потенційних покупців. По-перше, йдеться про прозорі умови продажу 99,5667% акцій через відкритий електронний аукціон зі стартовою ціною 4,49 млрд грн. Покупець отримає не лише виробничий майданчик із двома лініями аміаку та карбаміду, а й унікальний логістичний комплекс у глибоководному порту «Південний». Це найбільші в країні потужності з перевалки — до 4 млн тонн аміаку й 3,6 млн тонн карбаміду на рік, із сучасними сховищами та власною залізничною інфраструктурою.
Також ФДМУ підкреслює, що інвестор отримає доступ до стратегічного хімічного та портового вузла, який може працювати як виробник добрив, так і логістичний хаб для транзиту та зберігання продукції. Крім того, наявний внутрішній попит — до війни завод забезпечував до 15% потреб українських аграріїв у добривах, а потенційне відновлення виробництва могло б знизити ціни для фермерів.
Таким чином, ОПЗ позиціонують як готову платформу для масштабних інвестицій, здатну принести інвестору як виробничі, так і портово-логістичні дивіденди.
Отже, нинішня приватизація Одеського припортового заводу — це не лише спроба отримати понад 4,5 млрд грн для бюджету, а й шанс повернути до життя підприємство, яке десятиліттями було важливим гравцем хімічної та аграрної інфраструктури України. В уряді переконані, що приватизація стане поштовхом для модернізації та зростання. Головне питання: чи знайдеться інвестор, готовий взяти на себе всі ризики та довгострокові зобов’язання у нинішніх умовах? І чи завершиться чергова спроба продати ОПЗ успіхом?
Вікторія Чирва