25 серпня 2025 року. Українці отримали святковий подарунок на День незалежності: відбувся черговий обмін полоненими, під час якого додому повернулися 146 українських бранців. Серед них – журналіст агенції УНІАН Дмитро Хилюк та колишній мер Херсона Володимир Миколаєнко. Обидва провели у російському полоні понад 3 роки.
Для київських журналістів звістка про повернення Дмитра Хилюка стала справжнім святом, адже, доки журналіст перебував у полоні, вони неодноразово проводили акції підтримки, підтримували та фінансово допомагали стареньким батькам Дмитра. І вірили, що він обов’язково повернеться.
Хилюк потрапив до російського полону на самому початку повномасштабного вторгнення: 3 березня 2022 року російські військові схопили його разом із батьком у дворі його будинку в Козаровичах на Київщині. Село було окуповане, а дім родини вже пошкоджений обстрілами. Батька Василя відпустили через тиждень, а самого Дмитра вивезли спочатку в окупований Димер, а потім до росії.
За ці роки час від часу надходили звістки про те, що Дмитро Хилюк живий, хоча й утримується у поганих умовах. Спершу його бачили у СІЗО №2 у Новозибкові Брянської області. Там журналіста регулярно били й допитували, звинувачуючи в «українській пропаганді». Згодом його перевели до колонії №7 у Пакіно Володимирської області, яка відома застосуванням тортур. Росія тривалий час навіть не визнавала, що він утримується в полоні.
Дмитро Хилюк був одним із найпомітніших київських репортерів. Він постійно висвітлював гучні процеси у судах — від засідань у справах щодо Майдану та політичних переслідувань опозиції до слухань у Вищому антикорупційному суді. Його часто бачили на процесах у столичних судах, де він ставив гострі запитання учасникам, ловив прокурорів і адвокатів у коридорах для коментарів, а іноді вів прямі трансляції для колег та читачів. Приїжджав Дмитро зазвичай на своєму мотоциклі з маленьким прапорцем України, що стало своєрідною візитівкою журналіста.
Тому звістка про його викрадення стала справжнім шоком для колег і всієї журналістської спільноти. Після його потрапляння у полон у Києві та інших містах України почалися регулярні акції з вимогою звільнити репортера. Люди виходили на Майдан Незалежності, під стіни Міністерства внутрішніх справ і судів із плакатами «Free Хилюк». Кампанія швидко отримала міжнародний розголос: до неї приєдналися правозахисні організації, серед яких «Репортери без кордонів» та український Медіарух. Публічний тиск зростав — проводилися пресконференції, флешмоби та інформаційні кампанії в соціальних мережах, аби тримати увагу суспільства та влади до цієї справи.
У 2024 році стало відомо, що Дмитро в ув’язненні важить менше ніж 45 кілограмів. Попри критичний стан, через співкамерника він зміг передати коротке повідомлення для рідних: «Живий, чекаю на звільнення».
Навесні 2025 року український Медіарух запропонував можливий варіант його звільнення — обмін на Кирила Молчанова. Це проросійський політичний діяч та блогер, відомий своїми антиукраїнськими заявами й участю у кремлівських інформаційних кампаніях. У Польщі його затримали на підставі запиту України, після чого відбулася екстрадиція до Києва. Молчанов фігурує у кримінальних провадженнях щодо підривної діяльності та співпраці з країною-агресором. Ідея обміну мала на меті використати цінного для російської сторони фігуранта, аби врятувати життя журналіста.
У червні 2025 року Дмитрові Хилюку виповнилося 50. І лише тепер, у День Незалежності, він повернувся. На відео з перших хвилин свободи Дмитро сказав: «Я знав, що ви чекаєте, але не думав, що зустріч буде такою теплою». Його зустрічали у футболках «Free Хилюк», обіймали колеги й друзі, які три з половиною роки боролися за нього.
Ще один колишній бранець Кремля, що повернувся в межах останнього обміну – колишній мер Херсона Володимир Миколаєнко. Він теж провів понад три роки в полоні. Росіяни викрали його 18 квітня 2022 року: після дзвінка від знайомого він пішов на зустріч і більше не повернувся. Згодом підтвердилося, що його утримують у колонії №7 у Пакіно. Українські медіа опублікували фотографію Миколаєнка до і після полону: у старому, сивому, виснаженому чоловікові, неможливо впізнати мера Херсона, яким він був до війни. Зараз Миколаєнку всього 65 років, але він виглядає набагато старшим. Можна тільки припустили, що пережила людина, яка за три роки постаріла на десятиліття.
У 2024 році Миколаєнко міг вийти на волю – його прізвище було у списках на обмін, але свідомо поступився місцем важкохворому співкамернику, військовослужбовцю ЗСУ. Це рішення врятувало бійцю життя, але залишило самого екс-мера ще на рік у неволі.
Миколаєнко очолював Херсон із 2014 до 2020 року, був учасником місцевого Євромайдану, товаришував із місцевою активісткою Катею Гандзюк, яку було вбито у 2018 році. Він послідовно відмовлявся від будь-якої співпраці з окупантами. Тепер, після тривалих років невідомості, він нарешті повернувся до родини.
Разом з Хилюком та Миколаєнком додому повернувся журналіст з Мелітополя Марк Каліуш, якого окупанти затримали в серпні 2023 року і звинуватили у «шпигунстві» та «тероризмі». Також на волі знову медик батальйону «Госпітальєри» Сергій Ковальов, який рятував життя на «Азовсталі». Також серед звільнених – воїни Збройних Сил, Національної гвардії, прикордонники, десантники й морпіхи, які боронили Маріуполь, Луганщину, Донеччину, Харківщину, Запоріжжя, Херсонщину, Миколаївщину, Київщину, Сумщину й Чорнобильську АЕС.
Наймолодшому зі звільнених військових — 26 років, найстаршому — 62. Серед цивільних — від 28 до 65 років. Майже всі вони провели у російському полоні понад три роки.
Вікторія Чирва
На фото: колишній мер Херсона Володимир Миколаєнко до та після російського полону.