Мабуть, ніколи як цьогоріч настільки тривожно не зустрічала Україна свій День Незалежності. Постійні ворожі обстріли і втома населення від війни, наступ російських окупантів та внутрішня владна криза, геополітичні розклади й примус до фактичної капітуляції через віддачу територій з непередбачуваними наслідками, – все це, безумовно, не сприяє святковому настрою напередодні 34-ї річниці відновлення державності. Проте, якщо подивитись з історичної перспективи, то слова національного гімну «Ще не вмерла України ні слава, ні воля» наразі не тільки максимально актуалізовані, але й, попри все, дають підстави для стриманого оптимізму.
Справді, ситуація на фронті, в тилу чи на дипломатичній арені вкрай важка. «Невизначеність» – напевно найпоширеніше слово, яка можна сьогодні почути на вулицях українських міст. Говорити про довготривалі стратегії стає дедалі непопулярним. Фактор виживання починає домінувати над роздумами про розвиток та поступ. Дванадцятий рік війни остаточно змучили населення, посттравматичні реакції суспільства вдаються взнаки й майбутнє країни дійсно нині проглядається вкрай туманно, але якщо спробувати проаналізувати процес у глобальному вимірі, то можна побачити деякі позитивні сигнали. Вміння їх розпізнавати, відкинувши емоції та поверховий рівень сприйняття дійсності й є тією державницькою оптикою, якої останнім часом так бракує в постмодерному світі по обидва боки Атлантичного океану.
Той факт, що Незалежність України, незважаючи на несприятливі історичні обставини, протягом трьох десятиліть вдалося відстояти і зберегти, вже є чималим досягненням. Сторіччя тому, коли Україна майже чотири роки вела війну з російським агресором і зрештою програла визволені змагання, в порівнянні з нинішнім станом країни важко навіть зіставити. Виросло кілька поколінь громадян, які не тільки усвідомлюють себе українцями та ідентифікують себе з культурою, традиціями і ментальністю свого народу, але й не шкодують життя, аби відстоювати право нації на самовизначення.
Два Майдани ХХI століття показали, що українці за європейські цінності готові вмирати, а за власну державу несамовито боротись з потужним агресором. Велика війна стала воістину народною і пришвидшила загальмовані державотворчі процеси з неймовірною динамікою. Вона об’єднала людей, що говорили різними мовами, ходили до різних церков, сповідували протилежні світогляди та мали відмінні ідеали. З’явилась критична маса пасіонаріїв, які, власно, й творять суб’єктність нації на світовій мапі. Волонтерський рух, добровольчі формування, відповідальний бізнес, клас креативних індустрій, небайдужа молодь, автокефальна церква – всі суспільні ініціативи разом взяті в переломний момент історії зайняли державницьку позицію.
Дослідники неодноразово намагались відповісти на питання, чому сто років тому Україна не змогла встояти, а тепер гідно і ефективно тримається? Пояснення минувшини надають вектор прийдешньому.
Попри весь скепсис до чинної влади, треба визнати, що поразки все-таки навчили еліти не розхитувати фатально човен. Нинішні очільники не зрадили країну і не подались до еміграції. У керівництва різних галузей вистачило патріотизму та професійних якостей зберегти керованість процесами. Стала європейська підтримка весь час була і консолідовано лишається на боці українців. Міжнародна допомога на всіх рівнях неймовірна та надихаюча. Зброя, гроші і дипломатичне сприяння закордонних партнерів не дають ворогу втілити в життя свої кровожерливі плани. Системне знищування агентами Кремля українського війська не призвело до бажаного краху. Воно дуже швидко відновилось, зміцнилось і сьогодні Збройні Сили України є однією з найпотужніших армій континенту. У вузах, школах, тренувальних центрах триває підготовка нових патріотів, які здатні поповнити ряди тих, хто зараз на передовій. Державність вкоренилася в кров і плоть навіть тих, хто довго вагався, кому не було різниці, по вулицях з якими назвами ходити, культурними кодами та наративами чиєї нації послуговуватись.
Соціологія показує, що державна Незалежність є ключовим і вирішальних фактором для населення всіх регіонів.
Лише 0,3% громадян вважають, що Україні слід об’єднатися з Росією. Причому переважно такий погляд розділяють люди похилого віку, що ностальгують за радянською юністю. Справедливості ради треба зазначити, що молодь хоч і налаштована патріотично, але здебільшого намагається виїхати з країни. Втім, ті хто лишаються, є достатньою меншістю, щоб рухати колесо історії. Нещодавні акції мирного протесту проти ліквідації незалежності антикорупційних органів, які охрестили «Картонковим майданом», показали потужність нового покоління борців за справедливість. Саме відсутність її вивела на вулиці тисячі неповнолітніх мітингувальників, для яких поняття «свобода» нерозривно пов’язане не тільки з гідністю, а й з новими підходами до державотворення. В добу соціальних мереж, штучного інтелекту і переоцінки цінностей вони певним чином переосмислюються, але сутність духу Незалежності лишається незмінною. Сильна армія, відповідальні еліти, активна молодь, дорослість прийняття рішень тих, хто відчув на собі біль війни, – все це помножене на переформатування ролі державних інституцій в сучасних реаліях, всебічну міжнародну підтримку і дух неспокою на межі цивілізацій дає підстави дивитися на майбутнє України з поглядом прагматичного реалізму. Бачити проекцію Незалежності без інфантильних ілюзій та рожевих окулярів, але з іншого боку й не впадати у відчай, посипаючи собі голову попелом.
Історія дуже капризна дама з вельми оригінальним почуттям гумору. Нинішня драма державності з втратою територій, терпіння, надій і безвихідністю ситуації зрештою може обернутись не тільки трагедією, а й шансом для України стати повноправним членом європейської спільноти. Якщо в 33 роки вас все-таки не розп’яли, то надалі настає вік остаточного дорослішання, період набуття мудрості та народження сенсожиттєвих стратегій. Час тримати удар, жити по правді і наново воскресати, або як казала Леся Українка «Contra spem spero!».
Заслужений журналіст України Володимир Чистилін, м.Харків