20 липня 2023 року. Кабінет міністрів України затвердив постанову про експериментальний проект з відбудови Каховської ГЕС, яку підірвала росія на початку червня. Тим часом в українському суспільстві розгортаються гучні дискусії про доцільність відбудови знищеної окупантами ГЕС та відновлення Каховського водосховища. Думки влади, експертів з енергосистеми та екологів різняться. Чому?
Перш ніж проаналізувати предмет гарячих дебатів довкола цього питання, слід пригадати історію. У 1950 році радянська влада видала наказ, згідно з яким, в Україні мала з’явитися друга після Дніпровської ГЕС гідроелектростанція та відповідно водосховище на Дніпрі. Підґрунтям до ухвалення такого рішення була необхідність у забезпеченні високих та стабільних врожаїв сільськогосподарських культур у посушливих районах південної̈ України.
Крім цього, влада мала на меті забезпечити електроенергією місцеві підприємства, зокрема ті, що працювали у металургійній сфері. Тоді дії влади отримали потужну порцію критики, адже тисячі людей стали вимушеними переселенцями, а унікальна природа краю перетворилась на болотисту місцевість.
Відтак знову звести ГЕС – це найпростіше, кажуть екологи. Уряд має розглянути інші варіанти, які враховували б інтереси й природи, і промисловості.
Колишній заступник міністра фінансів, а нині член Ради директорів Європейського банку реконструкції і розвитку (ЄБРР) Артем Шевальов стверджує: «Питання відновлювати чи ні Каховську ГЕС вирішується просто. Слід враховувати, наскільки важливим є цей об’єкт для економічної і енергетичної безпеки України».
Йдеться, перш за все, про електрозабезпечення країни. Влада переконує, що Каховська ГЕС відігравала значну роль у забезпеченні електроенергією багатьох регіонів України. Однак ця заява викликала резонанс у суспільстві. З огляду на те, що впродовж останніх півтора року станція не постачала електроенергію до єдиної системи, адже не працювала через окупацію російськими військами. А це означає, кажуть аналітики, що Україна спроможна стабільно працювати і без цього джерела.
На це в уряді свої аргументи. Міністр енергетики Герман Галущенко стверджує, що підрив Каховської ГЕС позначився на рівні води на інших українських гідроелектростанціях, через що згодом можливий дисбаланс в енергосистемі. “Попри те, що станція після окупації не видавала електроенергії в систему, прорив порушив цілісність усього гідровузла. Тому наразі є ризик, що гідроенергетика, яка балансувала енергосистему, не зможе працювати на необхідну потужність”, – підсумував міністр.
Гендиректор “Укргідроенерго” Ігор Сирота запевняє, що Каховська ГЕС “точно буде побудована на тому ж самому місці. Вона буде відбудована, і ми це з вами обов’язково зробимо”.
А в Мінекономіки України вже підрахували, що вартість будівництва нової Каховської ГЕС може становити близько 1 млрд доларів. За оцінками української влади, на побудову нової ГЕС потрібно 5 років роботи в щоденному і цілодобовому режимі.
Тим часом лави опонентів густішають. «Буду непопулярним, але відновлення Каховської ГЕС буде більшим злочином проти довкілля, ніж її руйнація», -переконує київський еколог Михайло Петелицький.
І у своїх переконаннях він не самотній. Професор Херсонського державного університету Іван Мойсієнко виступає проти відновлення станції, натоміть закликає шукати альтернативні шляхи. Для цього, стверджує експерт, варто придивитися до міжнародного досвіду. У західному світі доволі поширений тренд на відновлення «природності річок».
«Це нормальна практика в Європі, коли вони відновлюють природність течії річок і руйнують дамби», – кажуть експерти з Української природоохоронної групи.
Крім цього, екологи наголошують, що більшість цивілізованих країн пішли саме цим шляхом, власноруч руйнуючи дамби та відновлюючи природні річища річок. А можливість відновити територію у понад 200 тисяч гектарів з унікальною екосистемою, яка охоплює степи, луки та заплавні ліси — це набагато краща перспектива за “Каховське водосховище”.
Більшість експертів сходиться на думці, що Україна не має права втратити можливість відновити природно-заповідну територію Великий̆ Луг, що знищила радянська влада 70 років назад.
На це у директора Інституту водних проблем Михайла Ромащенка своя думка: «Ми в будь-якому разі вже не отримаємо на півдні України той степ, що був за часів козаччини – землі розорані, та й клімат не той. Тож без водосховища ризикуємо отримати неживу потріскану пустелю, з пиловими бурями та жахливою екологією».
І тут, кажуть аналітики, науковець має рацію, адже головною функцією Каховської ГЕС було не виробництво електроенергії, бо сама станція не надто потужна, а акумуляція великих запасів води. Та й цю проблему, переконують екологи можна вирішити, якщо пошукати альтернативу.
На переконання експертів, основні проблеми: наповнення каналів для поливу сільгоспугідь, забезпечення Запорізької АЕС достатньою кількістю води й забезпечення потреб населення та підприємств Дніпропетровської області – можна вирішити або шляхом створення водосховищ в балках на менших річках, або шляхом побудови насосних станцій на Дніпрі.
Тож у тих, хто наполягає на безумовному відновленні Каховської ГЕС і тих, хто проти, ще є час, аби обрати справді реальний проект – з урахуванням економічної, енергетичної й екологічної доцільності. А реалізовувати його Україна буде вже після деокупації цих територій.
Вікторія Чирва
Photo by Yehor Milohrodskyi on Unsplash