Дубіш: QUO VADIS 2023?

Війна стала ЖОРСТКИМ ВИПРОБУВАННЯМ колективної сили духу, волі і зброї не тільки всього народу України і спроможностей його держави, але особистим випробуванням для кожного з нас. Рік що минув також став роком доленосного індивідуального ВИБОРУ… Багатьом з нас в перше в житті довелось давати самим собі відповіді на дуже складні питання серед яких одним з перших стало питання: «Що для мене Батьківщина і рідна земля, і на які жертви і випробування я готовий іти за ради її захисту і збереження?».

В результаті падлючої російської агресії багато українців були вимушені шукати прихистку в інших країнах… І саме Польща однією з перших відкрила нашому народу в потребі свої двері і душe. Ця Війна показала, хто нам дійсно Брат і за це наша уклінна вдячність польському народу!

Такі речі не забуваються і будуть віками зберігатись в Колективній Пам’яті українців.

Я вдячний долі, яка в такі турбулентні і тривожні часи дала мені можливість в Києві і в інших регіонах України боротись, працювати і взаємодіяти спільно з колективом і численними новими партнерами Польсько-Української Господарчої Палати в Україні. Я пишаюсь тим, що ніхто з нашої київської команди у воєнні часи не залишив Україну – хтось взяв в руки зброю, хтось активно долучився до діяльності пов’язаного з нами Благодійного Фонду Польсько-Українського партнерства. Особливо я вдячний прекрасній жіночій частині нашої команди, яка в числі іншого взяла на себе організацію логістичних маршрутів і потоків гуманітарної допомоги, та фактично стала «вікном у світ», колективними «очима» і «ногами» нашої команди в поїздках і безпосередніх контактах в Польщі і з нашими партнерами за кордоном. Також хочу виразити слова великої подяки нашим колегам з польської частини ПУГП та з Національної Господарчої Палати Польщі, які спільно створили і завдяки донатам польського та західного бізнесу організували діяльність спеціального Фонду Підтримки України, за рахунок коштів якого в числі іншого знайшли можливість частково підтримати і нашу діяльність в Україні.

Війна – дуже складне і комплексне явище, і безсумнівно, що сьогодні події на лінії зіткнення та фронті, найважливіші серед цілого ряду процесів. Але, як на мене, з плином часу і в міру переходу війни в затяжну стадію, все більшого значення набуватимуть процеси в тилу. Особливо в економіці, політиці, міжнародній діяльності. 

На днях, в рамках виконання службових обов’язків воєнного часу і відповідно до чинного законодавства, перший раз за календарний рік, я мав можливість побувати у відрядженні за межами України, і в Польщі скористався ним, щоб 9 лютого 2023 р. відвідати цього річні збори членів ПУГП. Не буду приховувати: сама поїздка і зустрічі в Польщі залишила в мене різноманітні відчуття і емоції, що я частково спробував виразити і в своєму короткому виступі перед учасниками новорічної зустрічі членів нашої Палати. Деякі тези з цього виступу і лягли в основу даної публікації.

До наших польських братів і сестер

В першу чергу уклінна величезна подяка за те що Польща робила і робить для України! Про це вже сказано і написано багато, і вклад Польщі в стійкість України важко переоцінити! Але сьогодні я не буду про це розмірковувати. Скажу про те що насторожує.

1. Ми зловживаємо словом Перемога! Як на мене серед багатьох в Польщі панують невиправдані і завищені очікування швидкого і простого завершення війни і перемоги України. На цьому фоні, з врахуванням і інших, в тому числі негативних для українців факторів, як на мене, наступає звикання, можна навіть казати змученість від війни, баналізація російського зла, та, як результат, спадок загального рівня емпатії до України.
2. Згадані вище очікування швидкої перемоги, як на мене, не відповідають реаліям життя і, що б не говорили українські і закордонні медіа та окремі політики, війна, не залежно від її конкретних форм і стадій, буде довгою. Відповідно зростає значення економічних факторів і наявності ресурсів вести довгу війну. Думаю не треба пояснювати, що в матеріально-економічній та демографічній складовій, потенціали Росії і України не спів мірні. Без довгої і системної підтримки західних партнерів Україні буде дуже важко. Росіяни вчаться на своїх помилках, в т.ч. вчаться у українців… Не беручи на себе функції військового експерта чи оглядача, тим не менше задам питання – невже хтось поважно вірить в те, що навіть вийшовши на кордони 1991 року ( а це на практиці ой, як не просто і криваво) сили оборони України зафіксують тривалий мир. Переконаний, що без внутрішніх трансформацій в самій росії, це тільки питання часу, коли орда зібравшись силами і зробивши висновки з допущених в 2022 та інших роках помилок знову посуне через Україну вперед на Захід. А поки росіяни збиратимуться силами для наступного удару то, в відповідному проміжку часу з використанням артилерії і далекосяжної зброї, впринципі наразі безкарно для більшості населення росії, орки будуть нищити,перетворювати в безлюдну пустелю прикордонні області в зоні доступу російської зброї по периметру України.
3. Російські спеціальні служби будуть, мов яд, сіяти різноманітні фейки і свою пропаганду в середовищі Західних друзів і партнерів України, паралельно вдаючись до проведення прямих спецоперацій, диверсій, тощо на території інфільтрованого кремлівською агентурою Заходу. Хтось мабуть може заперечити мені, що в умовах запроваджених Заходом санкцій, в росіян не має достатньої кількості якісних ресурсів, анологічної заходу зброї,тощо… Як на мене, це хибна оцінка. Нафто-газового Бабла» у росіян наразі багато. А щодо зброї і людей, то не треба західних технологій, вистарчить кілька мільйонів зазомбованих дебілів і величезні запаси старої зброї СРСР. До речі зверніть увагу на факт, що якщо українці на фронті втрачають в першу чергу героїв і пасіонаріїв, то кремль спалює в горнилі війни зеків і люмпен, паралельно економлячи бюджетні витрати і і звільняючи тюрми для утримання можливих опонентів політики діючого кремлівського режиму. Крім того економіка, навіть ширше – суспільство росії і її оборонно -промисловий комплекс (ОПК) вже, як мінімум з літа 2022 р. поступово, з проблемами але все більше і більше мілітаризуються…Чого в повній мірі не скажеш про Україну та її союзників і партнерів…
4. Не треба забувати і про так званих союзників росії. Про Іран всі знають. Мій особистий несподіваний досвід і, чого гріха таїти, шок – це іранські так як би примітивні (але достатньо ефективні) дрони над київськими пагорбами… А кажуть що перси вже тривалий час перебуваючи під режимом вищезгаданих в контексті росії, жорстких західних санкцій, умудрились, з використанням в т.ч. західних комплектуючих крім дронів створити і серійно виготовити ефективну балістичну та іншу ракетну зброю. Мене, як і багатьох, також турбує, скажем так, специфічна оцінка і позиції КНР щодо агресії Росії проти України. Мабуть не дарма Держсекретар США Ентоні Блінкен на днях підтвердив повідомлення ЗМІ, про те що Китай обговорює можливість надання Росії летальної військової допомоги, яка може бути використана для підтримки російської агресії в Україні…. Наявну атомну зброю РФ не обговорюю.

Хтось мабуть може звинуватити мене в зайвому алярмізмі, в тому що я драматизую ситуацію і розповсюджую кремлівські нарративи. Бог Вам суддя і АКМ\СВД\ «Муха» або Стінгер в руки! Наведу тільки дві фрази російського походження, які думаю багато хто зрозуміє без спеціального перекладу. Перша, так би мовити «русская народная» : – «Лучше перебдеть, чем недобдеть!»(рос.). Друга сказана про Росію як країну, відомим російським \ радянським кінорежисером, нажаль вже покійним Ельдаром Рязановим : «Страна большая, гнить будет долго…»!!!(рос.).

Що я хочу сказати польським колегам, які висновки і необхідні кроки бачу?

• Перелом у війні, як на мене ще не наступив. Потрібна мілітаризація всіх сфер суспільного життя і особливо економіки не тільки в Україні, але і у всіх наших найближчих і стратегічних союзників, партнерів і європейських сусідів. Особливо в Польщі. Вчіться на наших українських помилках…Користуйтесь з нашого, здобутого важкими зусиллями, кров’ю і життями українців досвідом. Робіть вірні висновки про все і про всіх. Готуйтесь до гіршого, тоді воно точно не на стане. Всім нам потрібна «ДОВГА ВОЛЯ!».
• Щоб здобути жадану Перемогу і тривалий мир Росією, як державою треба спільно,довго,наполегливо, системно і постійно займатись. Всім і не тільки в Україні, на Заході в т.ч. в Польщі я б сказав цей виклик повинен бути як мінімумум не менш пріоритетним. Відомий висновок знаного американського філософа і політолога Френсіса Фукуями про «Кінець історії», висловлений ним однойменній праці в 1990-1992 рр після розвалу СРСР, як на мене, став символом катастрофічної помилки глобального Заходу.Не повторюйте помилок 90-х років… Тому сьогодні, вже в 2023 р. в першу чергу я маю на увазі нагальну і безумовну мету такого реформування і структурної та іншої трансформації Росії щоб вона ніколи більше не могла представляти загрозу для сусідів та всього цивілізованого людства, а її диявольський імперський дух більше ніколи не вирвався з лещат міжнародного права і загальнолюдських цінностей.

На практиці потрібно досягти кількох цілей зокрема денацифікації, денуклерізації, внутрішньо російської деколонізації, справедливості і покарання винних за скоєні проти людяності злочини. Тобто реалізації процесу подібного до того, який пройшла гітлерівська Німеччина після Другої Світової війни. Як на мене помиляються ті, хто стверджують що вся проблема в Путіні. Ні, все значно гірше… Різні дослідження показують, що його політику в т.ч. щодо України і Заходу підтримують біля 2\3 громадян Росії. А значить диявольський імперський дух вкорінився не тільки в голові нинішнього кремлівського очільника. Він засів глибоко в російській колективній ментальності і без кардинальних змін і спільних міжнародних зусиль це тільки питання часу коли він знову вирветься на волю. Потрібні скоординована ДЕРЖАВНІ і міжнародна політика всіх сил добра. А хто краще чим українці,поляки, народи прибалтійських країн і всі ті хто століттями терпів, або перебував під ординським, російським ярмом і агресивними нападами краще може знати Росію, сформулювати і успішно справитись з відповідним завданням. Це наш спільний Хрест і ми повинні його разом достойно нести. Тоді Перемога ( про яку, як на мене, сьогодні забагато і передчасно говорять), над споконвічним спільним ворогом точно і неминуче настане.

• Польщі і Україні з участю і підтримкою всіх охочих потрібно, як на рівні державних структур, так і на рівні громадянського суспільства і інших недержавних структур скоординувати політику і проекти різноманітної роботи в російському напрямку. Особисто я вже тривалий час виступаю за відновлення і активізацію в числі іншого спільної політики Новітнього Прометеїзму, в основі якої лежить попередня політика Прометеїзму і зусилля ряду видатних постатей української і польської історії зокрема Юзефа Пілсудського і Симона Петлюри. Тут не можу не згадати про творчий і практичний спадок світлої памяті Тадеуша Голувки, який був близьким соратником і фактичним провідником відповідної політики Маршалка Пілсудського та активно займався роботою по звільненню колонізованих московитами народів. В Україні багато людей шанують життєвий доробок Тадеуша Голувки, знають і усвідомлюють істинні причини його трагічної смерті в Трускавці 29 серпня 1931 р. Повторюсь – просто відгородитись від росії мілітарним парканом у нас в новітні часи не вийде…Якщо ними постійно і системно не займатись, домагаючись трансформації Росії в напрямку демократії і загальнолюдських цінностей, в т.ч. працюючи з колективною російською ментальністю за деякий час до всіх нас знову прийдуть «не прохані гості», а український досвід Бучі та Ірпеня 2022 року буде тільки коротким фільмом жахів на фоні можливих більш масштабних трагедій і злочинів російської орди.
• Наївно думати, що сьогоднішня Росія не буде всіма доступними їй засобами розпалювати конфлікти і протиріччя між Україною та її партнерами і союзниками. Ця робота в них вже давно поставлена на серйозному державному рівні і потужно фінансується. Добросусідські відносини і партнерство Польщі і України один з пріоритетних напрямків російської гібридної агресії. В хід йдуть всі методи роботи включаючи спеціальну пропаганду, розповсюдження фейків, агентурну та іншу діяльність російських спецслужб та їх проксі організацій, тощо. Переконаний, що найближчим часом ми будемо спостерігати значну активізацію різноманітних російських інформаційно-психологічних операцій (ІПСО) зокрема по розпалюванню складних і трагічних сторінок історії польсько-українських відносин. Тут особливо турбує наближення 80 роковин трагічних подій на Волині. Нам всім потрібна пильність і витримка з обох сторін та фаховий науковий підхід політиків та істориків з обох країн та не допущення політичних помилок і недалекоглядності з обох сторін кордону. Самокритично, як громадянин України, маю визнати не допустимими політичні помилки і з української сторони, наприклад коли на початку 2023 року один з найбільш заслужених і знаних керівників сил оборони України дозволяє собі в публічній площині виражати своє особисте відношення до історичної постаті одного із найбільш радикальних лідерів українського націоналістичного руху, до якого навіть в самій Україні існують неоднозначні оцінки та точки зору. Тримати єдність і стрій, як в колі союзників, так і в середині власного суспільства це в числі іншого і військове завдання.

Ще один із напрямків можливих дій росіян це розпалювання неприязні польських громадян до великої кількості українських біженців і переселенців, яким Польща надала щиру і братню допомогу. Тим паче що деякі українські представники своєю недостойною поведінкою в Польщі створюють підгрунтя для невдоволення поляків і відповідної роботи росіян по розпалюванню конфліктів і неприязні. Але про це дещо пізніше… Також думаю, що особливий акцент російські служби і агентура будуть робити на економічних складнощах в Польщі пов’язаних нібито тільки з допомогою українським переселенцям і мігрантам, затратами та ризиками на підтримку України в т.ч. військову, а також в цілому з наслідками українсько-російської війни пов’язаної нібито з непоступливою позицією української сторони в територіальних питаннях. Прямі суто мілітарні загрози для Польщі зі сторони РФ та союзної їй Білорусі не коментую. Хоча, особливо на фоні побаченою мною під час крайнього візиту до Польщі, кількості білорусів на польських вулицях, все сказане вище так само стосується і спільної польсько-української роботи проти режиму Лукашенко і щодо трансформації Білорусі.

На закінчення цього пункту скажу – не знаю як в Польщі, але в Україні є фахівці, які багато знають про відповідних основних російських режисерів і ляльководів та їх маріонеток по обидві сторони польсько-українського кордону і впевнений що спільними зусиллями ми постараємось не дати їм затьмарити чи похитнути актуальне польсько-українське партнерство.

Співпраця, не «екзодус»

Хочу сказати про те, що мене турбує і тривожить в економіці.

• Перша тема – так звана релокація українського бізнесу до Польщі і так звані інвестори(бізнесова міграція) українців до Польщі під час війни в Україні. До цієї теми примикає питання польської політики далекосяжної адаптації трудових мігрантів з України, щоб вони в майбутньому залишались на постійне проживання в Польщі. Бачу що дехто в Польщі хоче отримати користь з таких процесів і тому реалізує відповідні програми підтримки. Нажаль,як на мене, це не однозначне, можна сказати амбівалентне явище… Хочу зауважити, що ще навіть перед війною наші економічні відносини не завжди носили партнерський і симетричний характер. Часто українські постачальники були в основному джерелом сировини і товарів з низькою доданою вартістю. А робоча сила з України стала своєрідним компенсатором браку власних трудових ресурсів Польщі. Причини таких явищ комплексні і, як говориться, українці за тридцять років Незалежності самі собі «наколядували» на таке життя… Але є нюанси. В умовах довгої війни для України критично важливими стають потенціал, можливості і спроможності власної економіки. Це ж наша ганьба, що за 30-річчя незалежності ми, наприклад, розбазарили потенціал власного оборонно-промислового комплексу і сьогодні «побираємся» по світах шукаючи необхідну зброю. Те саме стосується інших галузей економіки. Попри всі складнощі війни, в актуальних умовах ми не можемо позволити собі тотальну деіндустріалізацію і маргіналізацію української економіки. Попри російські обстріли, в Україні є багато регіонів і площ де можна реалізовувати потрібні виробничі проекти. Ясно, що не всі виробництва, ясно що потрібні міждержавні і державні політики і програми, а також система страхування ризиків для іноземних інвесторів, відповідні зміни і реформи в Україні. Окремі чутливі виробництво можна було б переносити до Польщі на базі спеціальних міжурядових угод. Нам потрібна виробнича кооперація, а не масовий «екзодус» українського бізнесу до Польщі. Процес трансформації, в результаті якої має появитись нова, в т.ч. деолігархізована і інтегрована в західний світ у всіх виміраз і поняттях, Україна триває і за це в числі іншого і іде війна з Росією. Але навіть вже за таких умов особисто я не бачу непереборних проблем щоб відновлювати спільну експансію польського та українського бізнесу в відносно безпечні регіони України зокрема в Закарпатську,Чернівецьку та інші області…Окреме питання – спільна польсько-української експансії на треті ринки де сьогодні домінують росіяни, в першу чергу маю на увазі Африку.

Трохи утруючи – Україна не може залишитись виключно зеленим місцями розбомбленим степом,диким полем тільки з малонаселеними містами та потужними «козацькими сторожовими заставами» для захисту цивілізованої Європи від Орди зі Сходу… Рідко який Форпост забезпечує своїм мешканцям спокійне і тривале життя… Без власної економіки і власних ресурсів в тому числі демографічних українська держава не вистоїть і лихо зі Сходу помандрує далі…

Чим ще можна сьогодні займатись в Україні?

Існують опрацювання спеціалізованих агенцій, і ми в Києві їх уважно аналізуємо і систематизуємо. Кого цікавить звертайтесь до ПУГП. Я б в першу чергу дивився на бізнесовий потенціал широко трактованої переробки особливо в агропромисловому комплексі, індустрію будівельних матеріалів, проекти машинобудування в тому числі для потреб оборони, транспорт і логістику, нову,частково зелену, але децентралізовану і демонополізовану енергетику України, промисловість і послуги зеленого переходу,термомодернізацію,сферу медицини. Наш ITсектор здатен працювати не тільки як аутсорс для західних компаній, є українські природні ресурси і надра та ще багато чого де Україна попри війну, має величезний потенціал для бізнесу та для розвитку взаємовигідної економічної співпраці…

Перед війною ми спільно з деякими польськими колегами мріяли про «Спільний польсько-український простір для бізнесу». Треба попри війну, продовжувати його творити. А це не можливо без наступного пункту.

Вступ України до ЄС та НАТО

Попри бравурні заяви деяких українських та європейських оптимістів я дуже часто чую голоси значної кількості поважних західних політиків,про те що це процеси на десятліття. Особливо щодо вступу в ЄС. Безпекові питання і НАТО а також хто кого і як може захистити в актуальних умовах та з врахуванням українського досвіду реальної війни не коментую. Мені здається, що вступ до ЄС особливо важливий в контексті створення спільного простору для бізнесу, про який я згадував в попередньому пункті. Це можливо виключно за умов приведення всього українського законодавства, державних інституцій до правил функціонування в ЄС, в Західному Світі і доступу до його програм і алгоритмів.

Без потужного тиску заходу і його інституцій ми в Україні, з нашою багатовіковою бездержавною, часами хаотичною і пограничною, міксованою східно-західною ментальністю самі не зможемо належним чином зреформувати Україну. А жертви і кров українського народу не дають нікому в Україні та за її межами морального і іншого права дозволити нам виграти війну і програти мир!

Нова Україна

Безсумнівно, що зараз в гирлі війни відбувається процес суб’єктивізації нової України і її нових еліт. Процес дуже складний і проблемний. Є сили, які хотіли би залишити тотальну централізацію управління і олігархічний уклад економічної і політичної сцени. Тільки замінити\сховати старих персонажів… Як на мене це вже не можливо але дехто все ж таки пробує чіплятись за старе. Забуваючи про те,що ці хто повернеться живим з війни будуть мати особливе відчуття щодо соціальної рівності і справедливості… Тому нова Україна після війни має стати іншою. В моєму розумінні в першу чергу деолігархізованою, демонополізованою, з вільними ЗМІ, децентралізованою, з сучасним і потужним військом,з сильними але контрольованими державою і громадськістю органами місцевого самоврядування, з розвинутим малим і середнім бізнесом, який є джерелом понад 50% ВВП і основним роботодавцем для населення України…Ну і звичайно демократичною і справедливою. А це не можливо без перезавантаження і зміни українського судочинства і ментальності в т.ч.працівників правоохоронних органів…І саме за останнє особисто я чомусь переживаю найбільше!!! І тому б дуже хотів, щоб попри всі зауваження до ЄС і і брюссельської бюрократії, Україна якомога швидше попала в сферу регулювання,контролю і практичного виконання європейського (західного) законодавства.

Про відбудову України і не тільки

Хто вже тільки сьогодні не хоче займатися питаннями відбудови особливо на фоні чуток про конфісковані російські гроші і величезне фінансування Заходу. Щиро кажучи на даний час і момент, крім ургентних (нагальних,макроекономічних,термінових) речей я цих процесів не зауважую. Сьогодні, на фоні подій військового часу, безпрецедентної підтримки, яку братній польський народ продемонстрував на підтримку України, наявності мільйонів українських громадян яким Польща надала притулок для захисту від російської агресії, появляється все більше і більше різноманітних нових організацій і ініціатив з Польщі, які займаються чи планують займатись польсько-української співпрацею. Це супер! Єдине, що хотілось щоб в цьому багатоголосому хорі прихильників співпраці PL-UA було по-менше кон’юнктурників, тимчасових попутників і просто різноманітних пройдисвітів, причому з обох сторін кордону.

Кілька десятиріч діяльності в «польському напрямку» в т.ч. в рамках Польсько-української господарчої палати, яка цього року відзначає своє 30-річчя, переконує мене в екзистенційному значенні польсько-українського партнерства для існування і успішного розвитку України, як складової частини великої європейської родини.

Після отримання Україною статусу кандидата для вступу в ЄС, крім всіх питань актуальної співпраці PL–UA, в т.ч. в військово-оборонній сфері та питаннях розвитку транскордонної, логістичної, енергетичної інфраструктури і підтримки українського експорту, особливого значення набуває польський досвід та уроки кандидатства і вступу Польщі в ЄС. Зокрема сьогоднішнє впровадження цього досвіду в актуальних умовах України. А ще польський бізнес, який перейшов і отримав досвід польської трансформації і складні уроки адаптації до тісної співпраці з країнами Старої (Західної) Європи – неоцінений інвестиційний партнер для українського бізнесу в т.ч. під час відбудови економіки України.

Тільки перед тим треба перемогти москаликів, для чого зокрема необхідно пройти шлях мобілізації економіки на військові рейки, складні, болючі (а не косметичні) зміни в Україні (зокрема ментальні) і бути готовими до співпраці і, що кривити душею, ринкової конкуренції в рамках спільного європейського простору для бізнесу.

До українських братів і сестер

Тепер, не претендуючи на істину, кілька слів до тих українців, які емігрували або знайшли тимчасовий прихисток в Польщі. Тим паче що деякі дослідження твердять, що біля третина з них не планує повертатись в Україну, а вже кілька сотень тисяч українських дітей пішло навчатись в польські школи, а значить шанси на їх повернення в Україну значно зменшуються.

Я на початку цього матеріалу вже писав, що війна кардинально змінила наше буття і наш світ. Хтось просто не мав іншого варіанту, як виїхати до Польщі. Для когось це було питання вибору і комфорту існування та бізнесу. Ніхто нікого не засуджує, всі все розуміють, тим паче коли на голові перестрашені діти, жінки, старі і хворі батьки, і все це під російськими обстрілами і на фоні інших кацапських злочинів.

Однак памятайте про тих, хто залишився в Україні і про банальну фразу, в якої так направду дуже глибокий кармічний зміст: «Батьківщину і батьків не обирають».

Як би Вам зараз не було, постійно пам’ятайте про тих, хто залишився в Україні і кому часто значно ну дуже гірше ніж вам – родичів, знайомих, тих хто взяв до рук зброю і захищає нашу земмлю. Помагайте чим можете як матеріально так і не матеріально. Існує ще одне банальне питання: чия це буде земля – Україна, якщо всі з неї виїдуть і як швидко після «деукраїнізації» України орки з’являться в Польщі?

Розкажу нещодавній особистий випадок. Під час мого останнього візиту до Польщі, я поспішав на зустріч в готель Шератон на площі Тшех Кшижи. На тимчасовому (там зараз ремонти) пішоходному переході всі автомобілі з польськими номерами зупинились, щоб мене пропустити, раптом по другому ряду на великій швидкості, в порушення правил дорожнього руху пронісся новий дорогий автомобіль марки BMW. У автомобіля були українські номери АА…

Бачу сам, а ще більше чую від поляків і читаю з їхніх блогів та постів, що Польщу заполонили українські мажори і багата українська публіка. Причому часто густо багато її представників веде себе в «нашому», тобто як звикли в себе вдома, в Україні, так би мовити в «мудацькому» стилі…Порушує місцеві правила і звичаї, виставляє на показ багатство, коротко кажучи «бикує».

Вплив наших співвітчизників на польський ринок нерухомості і пристрасть деяких наших співвітчизників до тусовок в найдорожчих ресторанах Варшави і інших польських мегаполісів не коментую. Окремо не коментую плітки про те, як деякі наші співвітчизники, особливо з західних областей України, «талановито» присідають на соціальні виплати в стилі 500+ з польського бюджету. Також вражає велика присутність на вулицях Польщі українських мужчин призивного\мобілізаційного віку. І це на фоні того, що в складі українського Іноземного Легіону в Україні вже гинуть деякі польські добровольці, які за покликом душі і серця пішли захищати нашу землю. На жаль, подібна поведінка деяких наших співвітчизників починає загалом негативно відображатись на відношенні до українців в т.ч. тих які дійсно потребують польської допомоги.

Ще кілька речень спеціально для зрілих чоловіків мобілізаційного віку. Все розумію, дещо знаю і бачив різні ситуації та не маю жодного права займатись моралізаторством. Але хочу привернути вашу увагу до одного з січневих 2023 року інтерв’ю польського генерала Вальдемара Скшипчака, колишнього командувача Сухопутних військ Польщі виданню wPolityce.pl, в якому він запропонував організувати в Польщі з числа тих відповідних громадян України, які сьогодні тут проживають мобілізацію і навчання для формування в Польщі частин українського війська і наступної відправки їх на фронт в Україну. По аналогії з тим, як це робили поляки на території Франції, коли в 1939-1940 рр. там було створене 80 тисячне польське військо. Для цього треба тільки підписати відповідну міждержавну Угоду між Польщею та Україною. Звичайно, це наразі лише слова відставного польського генерала, але тренд і хід думок очевидний.

Пам’ятайте про Україну, допомагайте землякам

Хочу привернути Вашу увагу до ще одного, як на мене внутрішньо українського питання… Мова йде про стан, єдність і згуртованість українського суспільства після війни. Вище я вже писав, що, як держава, ми не можемо дозволити собі ВИГРАТИ ВІЙНУ, АЛЕ ПРОГРАТИ МИР…Про деякі політичні і економічні аспекти цього процесу, я вже згадував звертаючись до польського читача. Тут кілька думок до українських громадян. Наступить час і з фронту повернуться сотні тисяч учасників цієї кривавої війни. Є всі підстави стверджувати, що крім різноманітних фізичних і психологічних травм війни, в наших захисників буде особливо загостреним відчуття елементарної людської і соціальної справедливості. Боюсь що звичні до війни «перфоменси» різноманітних мажорів і новобагатьків та корупціонерів можуть викликати в таких людей дуже різку і жорстку в т.ч. фізично реакцію. Українське Суспільство також може розділитись на різні верстви і групи в залежності від відповіді на питання: «А де ти був і що робив після 24 лютого 2022 року? Який твій внесок в спільну Перемогу?». І боюсь, що багатьом буде складно дати чесну відповідь на ці питання. Пам’ятайте про це, дорогі співвітчизники! Тому через свою громадянську позицію, малі і великі справи помагайте Україні і особливо її силам оборони. Через людей рідних і не дуже, знайомих і не знайомих, особисто і через різноманітні громадські, благодійні організації і державні структури, грошима і не тільки. Коротко кажучи – перебуваючи в Польщі, мілітаризуйте своє мислення і помагайте Україні чим і як можете.

Крім суто військових викликів, які потребують наших спільних зусиль і внесків, особливо пам’ятайте про поранених і травмованих, в тому числі психологічно, українських воїнів, пам’ятайте про їх родини, про дітей, які залишились в Україні і особливо тих українських дітей, чиї батьки загинули захищаючи Україну або самі чи їхні родичі стали жертвами російських злочинів.

Переконаний, тільки так ми всі разом здобудемо спільну Перемогу і побудуємо нову справедливу, європейську і модерну Україну!

Щира подяка братній Польщі за допомогу, прихисток для нужденних українців і відкриті серця для українського народу! Разом до Перемоги! За Нашу і Вашу Свободу!

Олег ДУБІШ, І Віцепрезидент Польсько-української палати в Україні, Благочинний Фонд Польсько-Українського Партнерства