Майно приспішників війни підлягає конфіскації!

13 травня 2022 року. Особи, які інформаційно, фінансово або в інший спосіб підтримують росію та війну проти Україну, мають бути позбавлені своїх активів. Відповідний закон прийняла Верховна Рада. 

Ця ідея виникла у народних депутатів мало не з початку бойових дій. Було запропоновано дві концепції, які багато в чому взаємно виключали одна одну. Президент не підписав жодного з тих законів і відправив на доопрацювання. Нарешті 12 травня було ухвалено компромісний варіант.

Суть документу у запровадженні нового виду санкцій: активи конкретних фізичних та юридичних осіб, які підпадають під конкретні визначення, стягують в дохід держави. Йдеться не про класичні санкції з обмеженням права розпоряджатися майном. А саме про повне позбавлення прав на активи.

Одна з переваг нового інструменту є те, що є можливість конфісковувати не лише майно на території України, а й поза її межами. Цей механізм складніший, адже потребує залучення партнерів з інших країн. Проте значно розширює обсяг активів.

На даний момент Національне агентство з питань запобігання корупції (НАЗК) уже розшукало 11 141 фізичну та 2 976 юридичних осіб, причетних до війни проти України. Тож можна починати застосовувати до них дію щойно ухваленого закону.

Хто конкретно підлягає конфіскації майна? Йдеться про фізичних та юридичних осіб – громадян росії, білорусі та інших країн. Громадян України не чіпатимуть – за винятком тих, чия причетність до терористичної діяльності була доведена або якщо українськими компаніям – повністю або частково –  володіють суб’єкти, котрі перебувають під санкціями.

Варто зазначити, що конфіскація відбуватиметься лише щодо тих осіб, рішення щодо яких було ухвалене після прийняття закону. Це значить, що до майже 3000 фізичних і 586 юридичних осіб, причетних до співпраці з росією та підтримки війни (в тому числі, наприклад, Віктора Медведчука), конфіскація не розповсюджується.

Зрештою, конфіскувати активи будуть лише у тих, хто істотно загрожував національній безпеці, суверенітету чи територіальній цілісності України або сприяли таким діям.

Це, зокрема:

  • Російське політичне керівництво та державні службовці
  • Військовослужбовці росії
  • Громадяни Білорусі, які висловлювали намір та готовність використати свою армію для сприяння війні росії проти України, зокрема, пропустили армію рф через свій кордон на територію України.
  • Представники великого бізнесу, які за останній рік сплатили до держбюджету рф податків на суму понад 40 млн грн (170 млн руб). Це стосується і фізичних-осіб, які сплатили до російського держбюджету 3 млн грн (12,8 млн руб).
  • Міжнародний бізнес, який протягом року працював в РФ та сплачував там податки. Щоправда, юристи підкреслюють, що цей пункт реалізувати найскладніше.
  • Благодійники та донори, які робили пожертви органам державної влади чи військовому управлінню РФ, юридичним та фізичним підсанкційним особам. Такими вважатимуться ті, хто переказав на згадані цілі понад 750 тис грн (3,2 млн руб).
  • Покупці державних облігацій РФ. Сума, від якої обраховуватиметься опосередкована підтримка війни проти України, становить 3 млн грн (12,8 млн руб) за рік.
  • Пропагандисти, які спонукали до війни, виправдовують її або заперечують факт збройної агресії, підтримують політику рф щодо невизнання українського народу, розпалюють ненависть тощо.

Під час роботи над законом виникли дискусії з приводу того, який державний орган повинен ухвалювати рішення про конфіскацію майна. Спочатку планувалося, що це буде Вищий антикорупційний суд за заявою НАЗК. Проте санкційна політика не входить до компетенції цих двох органів, тому в остаточній редакції закону йдеться про «центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері стягнення в дохід держави активів осіб, щодо яких застосовано санкції». Визначитися з уповноваженим державним органом повинен уряд – швидше за все, приймати рішення про конфіскацію буде або Мін’юст, або Мінфін.

Фахівці зауважили, що документ містить кілька недоліків, які можуть звести нанівець саму ідею або призвести до масового оскарження рішень про конфіскацію. Зокрема, закон доволі розмитий у формулюванні особливої мети санкцій, а посилається на загальні підстави застосування обмежень. По-друге, незрозуміло, як саме держава розпоряджатиметься конфіскованими активами. Зрештою, є питання і щодо розмитості формулювань: наприклад, в одній статті застосовується термін «суттєва загроза», в іншій – «істотна шкода». Є ризик, що при оскарженні рішення буде складно довести, що особа, чи майно підлягає конфіскації, завдала конкретної шкоди.

Залишається почекати, як закон застосовуватиметься на практиці, щоб можна було виправити його недоліки.

Вікторія Чирва

Facebook
Twitter
LinkedIn