– Україна – це держава, асоційована з Європейським Союзом. Який компонент: політичний чи економічний, є важливішим у цих відносинах?

– Створене в 2009 році на першому саміті у Празі та ініційоване Польщею та Швецією, Східне партнерство запропонувало Україні та п’яти країнам Східної Європи можливість переговорів та підписання угоди про асоціацію з ЄС. Три країни підписали відповідні документи – Україна, Грузія і Молдова. Обидва компоненти угоди про асоціацію є однаково важливими. На жаль, в аспекті політичної пропозиції, спрямованої на Схід, не було перспективи членства в ЄС. Ми, поляки, найкраще знаємо, наскільки важливим є цей фактор у процесі мотивації суспільства до здійснення політичної трансформації. Тільки торговельними угодами та економічним співробітництвом важко переконати людей жертвувати і страждати від болісних реформ. Політика ЄС у цьому питанні є непослідовною – обіцянку перспективи членства отримують країни Західних Балкан, які перебувають на подібному етапі прогресу в процесах трансформації. Ймовірним поясненням цієї несправедливої асиметрії є, мабуть, лише той факт, що країни Західних Балкан не межують з Росією, яку Брюссель не хоче дратувати.

– Співпраця України та Європейського Союзу затьмарена російською анексією деяких територій. Чи посилює цей фактор волю ЄС до співпраці з Україною чи викликає внутрішні суперечки в ЄС?

– Саме цей фактор викликає певну стриманість у Брюсселі, а точніше у Німеччині, Франції та Нідерландах. Польща, а також країни Балтії та Румунія мають різний історичний досвід, пов’язаний із агресивною роллю Кремля, який загрожував їх суверенітету так само, як сьогодні путінська Росія загрожує Україні. З іншого боку, Берлін і Париж, незважаючи на анексію Криму та війну на Донбасі, зацікавлені в правильних відносинах із Росією. Тому Німеччина та Франція ініціювали нормандський формат та переговори в Мінську, які мали призвести до мирного вирішення українсько-російського конфлікту. Проте, у даний час, стає все більш очевидним, що внаслідок непоступливої позиції Москви (яка стає все більш очевидною після внесення змін до російської конституції) та поступової ескалації дій на Донбасі, нормандський формат неминуче наближається до етапу вичерпання своїх можливостей.

– Польща була ініціатором Східного партнерства. Ми все ще є лідером лобіювання в ЄС щодо України?

– Позиція Польщі щодо українського питання залишається незмінною, незалежно від того, яка партія знаходиться при владі. Позиція Варшави – це перспектива членства Києва в ЄС та НАТО. Безпечна, демократична та така, що інтегрується до ЄС та трансатлантичного співтовариства, Україна відповідає стратегічним інтересам Польщі, а також країн Центральної Європи та країн Балтії, а також всього європейського континенту.

– ЄС має намір пов’язати нову перспективу бюджету із Зеленою угодою, цифровою трансформацією та енергетичною трансформацією. Чи ЄС буде переконувати до цього самого Україну?

– Україна вже просунулася в цих питаннях. У цьому напрямку скеровані проекти ЄС, які реалізуються на Дніпрі, а також гранти скандинавських країн, Канади і США. Україна здійснює підготовку ІТ-фахівців. У суспільстві пробуджується проекологічне мислення. Україна також є важливим виробником електроенергії в регіоні (там працюють 15 реакторів на 4 атомних електростанціях та численні гідроелектростанції). Київ неодноразово висловлював свої амбіції підключитися до європейської енергетичної мережі.

– Які конкретні цінності України сприяють її економічному розвитку?

– Україна є країною з великим потенціалом, має всесвітньо відомі чорноземи, що займають близько 60% території країни, динамічне та молоде суспільство, поглинаючий внутрішній ринок, добре освічений персонал, значні лісові ресурси та чудові умови для туризму. Також має базу для розвитку сучасної металургійної промисловості.

На жаль, через триваючий конфлікт з Росією цей потенціал не може бути повністю використаний. Додатково розвиток країни гальмує розгалужена і впливова олігархічна структура.

Розмовляв: Даріуш Шимчиха

15 липня 2020 р.