21 жовтня 2026 року. В Україні загострився конфлікт між заготівельниками металобрухту та металургами. Перші вимагають скасувати заборону експорту, бо через падіння попиту опинилися на межі банкрутства. Другі наполягають на збереженні обмежень, побоюючись залишитися без сировини після відновлення виробництва.
Через російські обстріли та зупинку частини металургійних заводів заготівельникам дедалі важче знаходити покупців. За даними галузевої асоціації «УАВтормет», на складах накопичилося близько 60 тисяч тонн брухту на 300 млн грн. Підприємці вимагають дозволити його продаж за кордон і вже погрожували протестами.
Однак експорт металобрухту фактично заблокований: від початку 2026 року в Україні діє нульова квота на його вивезення. Уряд запровадив це обмеження, щоб зберегти сировину для вітчизняних металургійних підприємств. Адже переробляти брухт усередині країни вигідніше, ніж продавати його за кордон: це робочі місця, податки та готова продукція.
За словами президента «УАВтормету» Володимира Бублея, нині простоюють близько 150 заготівельних цехів. Кожен із них щомісяця витрачає від 50 до 150 тисяч гривень на оренду, податки, електроенергію та охорону. Через брак покупців ціни на окремі види брухту впали до 2 гривень за кілограм. Підприємствам дедалі важче утримувати працівників і продовжувати роботу.
За січень–серпень 2026 року в Україні заготовили 971,7 тисячі тонн металобрухту, на 27,7% менше, ніж за аналогічний період торік. Водночас поставки на металургійні комбінати скоротилися лише на 7,2% – до 925,4 тисячі тонн. Отже, заготівля падає значно швидше, ніж споживання. Це тривожний показник і для самих металургів, адже підприємства, які сьогодні припиняють збирати брухт, завтра можуть не відновити роботу.
У вересні представники «УАВтормету» закликали уряд переглянути обмеження й запропонували дозволити щорічний експорт до ЄС у межах 200 тисяч тонн. На їхню думку, це допомогло б заготівельникам вижити, не позбавляючи українські заводи необхідної сировини.
Металурги, однак, вважають, що нинішні труднощі зі збутом ще не означають надлишку металобрухту. Через окупацію промислових районів, бойові дії та мінування територій Україна втратила значну частину джерел його заготівлі. А коли зупинені підприємства відновлять виробництво, потреба в сировині зросте. Якщо до того часу значні обсяги брухту вивезуть за кордон, заводи можуть зіткнутися з дефіцитом.
За оцінками об'єднання «Укрметалургпром», переробка однієї тонни брухту на українських заводах забезпечує близько 15 тисяч гривень податкових надходжень. Тому металурги наполягають, що державі вигідніше підтримувати власне виробництво сталі, ніж заробляти лише на продажу сировини.
Є й інша причина їхнього спротиву. Президент «Укрметалургпрому» Олександр Каленков нагадує, що у 2025 році Україна експортувала майже 449 тисяч тонн металобрухту. За його словами, частину сировини вивозили до Польщі без сплати українського експортного мита, а звідти переправляли до інших країн, зокрема Туреччини. Об'єднання оцінює втрати бюджету від таких операцій у понад 2 млрд грн.
Саме тому металурги виступають не лише за продовження заборони, а й за зміну правил експорту. Наприкінці вересня компанії – члени Європейської бізнес асоціації запропонували уряду зберегти нульову квоту на 2027 рік або встановити мито у розмірі 180 євро за тонну для всіх напрямків поставок з урахуванням міжнародних зобов'язань України.
Заготівельники заперечують: за європейської ціни брухту 270–300 євро за тонну та витрат на перевезення близько 70 євро таке мито зробить експорт збитковим. Тобто формально дозволити вивезення, але встановити настільки високу ставку – практично те саме, що залишити заборону.
А чи справді в Україні накопичився зайвий брухт? Директор аналітичного центру GMK Center Станіслав Зінченко звертає увагу, що до повномасштабної війни країна заготовляла близько 4 млн тонн металобрухту щороку. Лише підприємства «Інтерпайпу» за повного завантаження могли споживати 1–1,5 млн тонн. На цьому тлі 60 тисяч тонн, які нині лежать на складах, – не такий уже й великий обсяг. Проблема, на його думку, полягає не в надлишку сировини, а в тому, що нинішній попит на неї не відповідає майбутнім потребам промисловості.
Між двома сторонами конфлікту опинилися й ливарні підприємства, які також використовують металобрухт, але через скорочення замовлень не можуть повністю завантажити свої потужності. Представники галузі пропонують спочатку визначити реальні потреби українських заводів, передбачити необхідний запас сировини, а решту дозволити експортувати. Для цього потрібен достовірний облік обсягів заготівлі, запасів і споживання металобрухту.
Зрештою, саме відсутність узгодженого балансу й заважає розв'язати суперечку. Заготівельники бачать брухт, який не можуть продати сьогодні, а металурги – сировину, якої їм може забракнути завтра. І поки кожна сторона оперує власними розрахунками, уряду складно визначити, скільки металобрухту справді можна вивезти без шкоди для української промисловості.
До кінця року Кабмін має вирішити, чи продовжувати заборону на експорт металобрухту у 2027 році, чи дозволити його вивезення за певних умов. Можливо, виходом стане обмежений експорт за умови забезпечення внутрішніх потреб. Але для цього державі насамперед потрібно з'ясувати, скільки металобрухту є в Україні, скільки його потребують вітчизняні заводи і яку частину можна безпечно продавати за кордон.
Вікторія Чирва
Image by wal_172619 from Pixabay