22 грудня 2025 року. Україна остаточно вивела з обігу ВВП-варанти — борговий інструмент, що міг коштувати бюджету від $6 до $20 млрд у період післявоєнного відновлення. Обмінявши їх на звичайні єврооблігації з фіксованими умовами, держава зняла ключовий фіскальний ризик і повернула контроль над майбутніми виплатами, уникнувши парадоксу, за якого економічне зростання перетворюється на боргове покарання.
Суть операції зводиться до фіксації боргу замість прив’язки до майбутнього зростання економіки. Майже весь непогашений обсяг ВВП-варантів було конвертовано в нові єврооблігації класу С із терміном погашення у 2032 році. Коефіцієнт обміну склав 1,34, що дало загальний номінал нових паперів на рівні близько $3,5 млрд. Невелика частина варантів була переведена в облігації класу В з погашенням у 2030 та 2034 роках — сумарно менш як $35 млн. Окремо держава анулювала ВВП-варанти на понад $600 млн, які перебували у її власності, тоді як папери, що перебували на балансі Національного банку, взяли участь в обміні. У підсумку цей інструмент повністю зник з ринку.
За оцінками Міністерства фінансів, без реструктуризації у період з 2025 по 2041 рік сукупні виплати за варантами могли б коливатися у надзвичайно широкому діапазоні — від $6 млрд до $20 млрд. Така невизначеність унеможливлювала довгострокове бюджетне планування і створювала ризик, що швидке відновлення після війни обернеться для держави фіскальним покаранням. Обмін варантів на звичайні облігації з чітким графіком погашення фактично зафіксував боргові зобов’язання і зняв проблему волатильності.
Фінансові параметри нових боргових паперів відображають компроміс між інтересами держави та інвесторів.
Погашення основної суми розтягнуте в часі: 45% номіналу припадає на лютий 2030 року, ще 45% — на лютий 2031-го, решта 10% — на 2032 рік. Відсоткова ставка зростає поступово: 4% річних у перші роки, 5,5% — у середньостроковому періоді та 7,25% ближче до погашення. Додатково передбачена грошова винагорода за участь в обміні, загальний обсяг якої не перевищує $130 млн, включно з оплатою за згоду та за результат угоди.
Ключова вигода для України полягає не стільки у поточних цифрах, скільки у знятті фундаментального ризику. ВВП-варанти, випущені у 2015 році після анексії Криму та початку війни на Донбасі, були прив’язані до темпів зростання реального ВВП. Після 2025 року обмеження на виплати фактично зникали: якщо економіка зростала більш ніж на 3%, держава мала віддавати інвесторам частину цього приросту, а при перевищенні 4% — майже половину додаткового зростання. Така модель не враховувала воєнних шоків і ефекту «низької бази», коли навіть відновлення після глибокого падіння формально активує значні виплати без реального поліпшення добробуту.
Саме це й стало проблемою у 2023 році. Після обвального скорочення економіки майже на 30% у 2022-му зростання на 5,3% наступного року автоматично породило вимогу виплатити близько $643 млн за ВВП-варантами. Для країни, що перебуває у стані повномасштабної війни, такі платежі виглядали економічно і морально дискусійними.
Переговори з кредиторами не були простими і тривали кілька раундів, про що писав eDialog. Дві попередні спроби домовитися завершилися безрезультатно, а ключову роль у фінальному компромісі відіграли власники близько третини паперів. Водночас держава заходила в угоду з посиленою позицією: за роки після 2015-го уряд поступово викуповував варанти, скоротивши їх обсяг у зовнішніх інвесторів майже на п’яту частину. Остаточні умови виявилися ближчими до початкової логіки України — замінити гіпотетичні майбутні мільярди на передбачуваний, хоч і не дешевий, борг.
Для інвесторів ця угода також має раціональне пояснення. Замість залежності від політичних рішень, темпів відновлення та воєнних ризиків вони отримали зрозумілий грошовий потік з фіксованими датами і ставками. Ринкова реакція це підтвердила: після оголошення домовленості ціни на варанти зросли, що свідчить про сприйняття угоди як взаємовигідної.
У підсумку Україна не просто провела технічну реструктуризацію, а зняла стратегічний борговий ризик на десятиліття вперед. Виведення з обігу ВВП-варантів дозволяє уникнути парадоксу, коли економічне відновлення стає джерелом нових фінансових потрясінь. Умови угоди вписуються в параметри програми МВФ і очікування офіційних кредиторів, а зекономлені ресурси можуть бути спрямовані на оборону та післявоєнну відбудову.