8 вересня 2025 року. Лобіювання в Україні набуває законних рис: Верховна Рада ухвалила два закони, які регулюють цю діяльність та встановлюють відповідальність за порушення. Ідея проста: вивести з «тіні» процеси впливу бізнесу та різних організацій на державу, зробити їх підзвітними суспільству й зрозумілими для контролюючих органів.
В Україні слово «лобіст» досі часто ототожнювали з «рішалою», але тепер це має змінитися – вплив на законотворчість та рішення чиновників отримує легальний статус і жорсткі правила. Ухвалення цих законів стало частиною євроінтеграційного курсу, адже впорядковане й прозоре лобіювання є вимогою Європейської комісії та GRECO.
Отже, перший закон – №3606-ІХ – визначає, що лобіюванням є оплачувана діяльність фізичних чи юридичних осіб в інтересах бенефіціара, спрямована на ухвалення конкретних рішень або нормативно-правових актів. До переліку методів входять зустрічі з посадовцями, участь у робочих групах, подання відкритих листів чи організація публічних заходів, якщо вони мають на меті вплинути на конкретне рішення.
Ключова новація законопроекту – Реєстр прозорості, який адмініструє НАЗК. У ньому мають зареєструватися всі, хто займається лобіюванням. Без внесення до реєстру діяльність буде вважатися незаконною. Під реєстрацію підпадають як компанії й бізнес-асоціації, так і індивідуальні консультанти чи іноземні структури, якщо ті мають представництво в Україні. Є винятки: державні службовці (під час каденції і три роки після, причому в попередніх версіях документу цей термін складав один рік), політичні партії, медіа, релігійні організації, кандидати на вибори, особи з судимістю та підсанкційні чи пов’язані з державою-агресором.
Також заборонений лобізм питань воєнного стану та територіальної цілісності держави.
Окремо закон визначає, що співробітники надвеликих компаній (з річним оборотом понад 1 млрд грн, суб’єкти природних монополій чи суміжних ринків), якщо у їхніх посадових обов’язках є взаємодія з владою, автоматично вважаються лобістами й мають реєструватися.
У публічній частині Реєстру відображатимуться дані про суб’єктів, їхні клієнтів і бенефіціарів, угоди, сферу інтересів, обсяги винагороди, а також усі контакти з посадовцями, що стосуються предмета лобіювання. Звіти подаватимуться двічі на рік. Саме ця відкритість має забезпечити суспільний контроль і наблизити українську практику до європейської, де діє обов’язковий EU Transparency Register. Водночас бізнес уже звертає увагу на невизначеність формулювань: що вважати «контактом», чи потрібно декларувати випадкову розмову з чиновником без обговорення робочих питань, як відмежувати комерційний інтерес від громадянської позиції. Поки практика не усталена, юристи радять документувати максимум – зустрічі, круглі столи, листування й навіть телефонні дзвінки.
Не вважається лобіюванням адвокація та громадянська активність без комерційного інтересу: діяльність медіа, мирні зібрання, консультації з громадськістю, робота дипломатичних установ чи реалізація проєктів міжнародної технічної допомоги. Громадські організації можуть працювати як суб’єкти адвокації, але не потрапляють до новоствореного Реєстру прозорості.
Водночас громадські організації теж відчують зміну правил гри. Новий Реєстр прозорості відкриває фактичну картину впливу на державні рішення: хто, з якою темою і за чиї кошти заходить до органів влади. Для НГО це сильний інструмент доказової адвокації: відстежувати контакти лобістів із посадовцями, своєчасно готувати позиційні записки та вимагати публічних консультацій там, де бізнес просуває чутливі для суспільства рішення. Простіше кажучи, прозорість комерційного лобізму підсилює публічний інтерес — якщо вміти нею користуватися.
Практична користь для громадського сектору — в аналітиці та моніторингу. Дані Реєстру дозволяють швидко картографувати вплив на ключові політики (наприклад, у фармі, екології чи цифровій освіті), співвідносити лобістські контакти з календарями чиновників і порядком денним комітетів, а при виявленні ризиків готувати звернення до НАЗК, запити на публічну інформацію чи вимоги про відкриті обговорення. Так НГО отримують не лише додаткову «оптику» на закулісні процеси, а й можливість у реальному часі пропонувати альтернативні тексти регулювань і підкріплювати їх фактами, а не припущеннями.
Другий закон – №3620-ІХ – запроваджує адміністративну відповідальність за порушення правил лобіювання. Кодекс про адмінправопорушення доповнено статтями, які передбачають штрафи та навіть заборону на здійснення лобістської діяльності. Мінімальні штрафи за лобіювання без реєстрації становлять від 850 до 1700 грн, за неподання або запізнення зі звітом – стільки ж. За повторні порушення накладається заборона на рік і штраф до 8500 грн. Якщо суб’єкт приховав обставини, що виключають його право бути лобістом, – від 8500 до 17 000 грн. Найсуворіші санкції – від 17 000 до 34 000 грн – передбачені за лобіювання у заборонених сферах чи фінансування з нелегальних джерел. Протоколи складатимуть працівники НАЗК, а остаточне рішення ухвалюватиме суд. Критики відзначають, що розмір штрафів за «сіру» діяльність виглядає символічним для реальних посередників із великими бюджетами, отже, існує ризик, що дехто й надалі залишатиметься поза правовим полем.
Попри ризики та невизначеності, запуск законодавчої рамки про лобіювання став значним кроком для України. Вперше на офіційному рівні врегульовано процеси, які завжди відбувалися неформально. Для бізнесу це означає можливість відмовитися від «сірих» схем і захищати свої інтереси у прозорий спосіб, а для держави – шанс встановити зрозумілі правила гри та знизити ризики корупційного впливу. Як саме норми запрацюють на практиці, покаже час: чи зможе НАЗК та організації громадського сектору ефективно відстежувати всі контакти, чи будуть працювати механізми покарання і чи відрізнять чиновники адвокацію від комерційного лобізму. Але факт залишається фактом – відтепер в Україні офіційно існує професія «лобіст», і вона виходить із тіні.
Вікторія Чирва
Image by Mohamed Hassan from Pixabay