7 серпня 2020. Речник малих і середніх підприємців зауважив, що багато підприємців, що діють в Польщі, обирають модель так званої української компанії, яка полягає в налагодженні співпраці з іноземцями на підставі ст. 176 Кодексу торговельних товариств (КТТ) чи § 1 ст. 356 КТТ.

Відмовляючись таким чином від трудового чи цивільно-правового договору, можна уникнути сплати внесків на соціальне страхування, а також сплати податку на доходи. Це може порушувати принцип рівності умов провадження господарської діяльності і обмежувати права працівників.

Як діє цей механізм?

  • Підприємці, які діють в формі товариств з обмеженою відповідальністю чи акціонерних товариств, на початку пропонують іноземцям почати співпрацю на підставі трудового/цивільно-правового договору – для такої форми співпраці отримують також дозвіл на працю або реєструють заяви про доручення виконання праці іноземцю.
  • Після цього іноземці зазвичай отримують візу типу „D”, яка дає їм можливість в’їзду і перебування на території Польщі з метою виконання роботи/послуг на підставі дозволу на працю або заяви про доручення виконання праці іноземцю.
  • Однак після того, як іноземець з’явиться на роботу/до виконання послуг в Польщі, виявляється, що замість укладення з ним – згідно з початковими заявами – трудового/цивільно-правового договору, йому пропонується придбання частки чи іменних акцій в символічному розмірі. З такою часткою/акцією пов’язаний обов’язок виконання повторюваних негрошових зобов’язань за винагороду. Вид чи обсяг, тобто кількість днів, протягом яких ці зобов’язання повинні виконуватися, випливають виключно з установчого договору (у випадку товариства з обмеженою відповідальністю) чи статуту (у випадку акціонерного товариства) і включають в себе, наприклад, обов’язок виконування складських послуг як мінімум протягом 120 днів в даному році. Звісно, вид послуг, передбачений договором чи статутом є такий самий, як той, який іноземець мав початково виконувати на підставі трудового чи цивільно-правового договору. Також обсяг послуг є такий самий, який би виконувався, якщо б послуги надавалися на підставі трудового /цивільно-правового договору.

 Вищеописана модель співпраці з іноземцями називається серед польських підприємців, які працевлаштовують іноземців, українською компанією.

На думку Речника прав малих і середніх підприємців, значний зріст «популярності» української компанії в останньому часі пов’язаний з тим, що із винагороди, яка отримується за виконання негрошових зобов’язань, не відраховуються публічно-правові платежі, тобто внески на соціальне і медичне страхування чи податок на доходи.

Застосовуючи таку модель працевлаштування працівників з-за кордону, польські підприємці переміщуються в межах інтерпретацій окремих податкових управлінь і юридичної літератури. Однак, на думку Речника малих та середніх підприємців, це викликає низку сумнівів правового характеру, особливо порушує рівність умов провадження господарської діяльності. Тому Речник малих та середніх підприємців звернувся з тим, аби Міністерство фінансів і Міністерство родини, праці і соціальної політики офіційно допустили цю модель працевлаштування як законну або також терміново вжили рішучих дій через Державну інспекцію праці, Прикордонну службу і Національну податкову адміністрацію для усунення такої практики з ринку, тому що її масштаб загрожує підприємцям, які діють законно.

(Ред.)